Уривок:

"Нікс відчув, як у грудях щось тисне. Це не був біль, а звіряча, територіальна лють. Це було так, ніби в його стерильну операційну забігло вуличне щуреня і почало гризти інструменти. Віола забирала у нього Елая. Кожна хвилина, яку старий витрачав на неї, була вкрадена у Нікса. Кожне лагідне слово, сказане цій дівчині зі Шламу, було ляпасом по його его.

— Моє, — сказав він дзеркалу. — Все на тому острові — моє. Каміння, світло лінзи і кожна думка старого.

Він не міг чекати до ранку. Він мав повернути собі свою тишу, навіть якщо для цього доведеться стерти Віолу в пил."

Чи може одна дівчина зі Шламу зруйнувати світ холоднокровного вбивці? Виявляється, так. Поки Віола вчиться заново довіряти людям, в елітних кварталах Абії прокидається справжній звір.

Нікс не знає емпатії, він не знає любові. Але він знає слово «МОЄ». І зараз він відчуває, що його єдиний якір у цьому божевільному світі — старий маяк та його доглядач — тепер належать комусь іншому.