Вітаю вас, мої любі!

Сьогодні день народження у моєї донечки і я вирішила подарувати знижку на історію Андрія та Марго тим, хто на неї чекав. Бо там теж є маленька хитрюля Софійка, яка не дає сумувати нашій парочці.

НЕ ФІКТИВНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Уривочок:

– Вже прокинулась, соня? – запитує, не повертаючись, наче має очі на потилиці. 

Здригаюсь від несподіванки і того, що була застукана за підгляданням… знову.

– Як ти дізнався, що я тут?

 Швидко пригладжую неслухняне волосся та поправляю піжаму і роблю крок до нього.

– Твоє дихання…, – він нарешті повертається, і на його обличчі сяє та сама відкрита усмішка, про яку я просила вчора.

– І що не так з моїм диханням? – ніяково прикриваю рот долонею.

– Від тебе пахне панікою. Не хвилюйся, я не скористався твоєю безпорадністю. Ти заснула на середині моєї розповіді про “Інтерстеллар”, і я вирішив перенести тебе на більш зручне ліжко. От і все.

– Дякую. І …, – відчуваю, як щоки починають палати, – вибач. Я справді хотіла дослухати.

– Нічого, я у тебе ще буде можливість послухати мій кривий переказ фільму. А зараз давай снідати, – він підсуває до мене тарілку з ідеальною гіркою оладок, а сам розвертається до плити.

Дивлюсь на нього, такого домашнього, розслабленого, з лопаткою в руці і ловлю себе на думці, що цей “домашній” Андрій мені теж дуже подобається.

Не витримую і підходжу ближче, щоб подивитись, як він це робить. Стаю за його спиною, спостерігаючи за впевненими рухами рук.

– У тебе виходить краще, ніж якби це робила я, – усміхаюсь, торкаючись долонею його спини. 

М'язи під моїми пальцями напружуються, а сам Андрій повільно обертається. Його погляд темніє. Не кажучи ні слова, він підхоплює мене під стегна і одним впевненим рухом садить на кухонну стільницю поруч з плитою. Стає між моїх ніг, затискаючи мене в полон своїх рук, які впираються в стіл по обидва боки від моїх стегон.

Його обличчя опиняється в міліметрі від мого і я затамовую подих. В очах спалахують бісики, і він схиляється, залишаючи гарячий, вологий поцілунок на чутливій шкірі біля моєї шиї. 

– Каву… – шепоче хрипко, торкаючись губами мого вуха, а його долоня повільно й ледь відчутно ковзає по моєму стегні. – Будеш?

Всередині я вся плавлюсь від його близькості і вже збиралась відповісти, що хочу тільки його, але в цей момент напругу між нами порушує тонкий дитячий голос: 

– А що ви тут робите?

Я здригаюсь від жаху. У дверях стоїть Софія, сонно кліпаючи очима. Андрій реагує миттєво, спускаючи мене на підлогу, а сам розвертається до сестри, закриваючи мене собою, щоб я встигла прийти до тями та поправити на собі одяг.

– Оладки смажимо, – відповідає він спокійно, наче нічого не сталося.

Софія недовірливо примружується, оглядаючи нас з голови до ніг. Повільно підходить до тарілки з оладками, бере одну, відкушує і тільки потім серйозно видає:

– У вас горить.

♥️Історія живе тут:

https://booknet.ua/book/ne-fktivna-zalezhnst-b449825
 

А ще хочу нагадати вам про всю серію ;-)

Instagram     Facebook      TikTok
Мій телеграм канал  Ксенія Стрілець. Кохання на виживання

Обіймаю. Ваша, Ксенія Стрілець.