Вітаю! Вчора спіймала гарне число під книгою Світ миттєвої карми)

 і поки відкладала написання подяки читачам, воно вже стало ось таким)

Дякую всім читачам, мені дуже приємно, що історія про світ Ірліон відгукується у ваших серцях♥️♥️♥️

Друга книга активно пишеться, а за такі гарні прочитання першої — ловіть маленький візуал-спойлер:

 Нова героїня книги — Райвена, не дасть Ардану занудьгувати)

Світ карми все-таки, тож в цій історії перетнуться шляхи нового-старого героя Ардана, який не визнає авторитетів та любительки покомандувати Райвени)

Невеликий спойлер по характеру героїні:

Послідуюча тиша була відновлювальною і заколисуючою, та треба рухатися, щоб не вскочити у нову халепу. Невідомо коли мають повернутися інші.

— Ходімо. Потрібно зібратися в дорогу. Переодягнутися і взуття я бачила в деяких кімнатах.

Я підійшла спочатку до двох живих, по черзі обшукуючи і вивертаючи кармани.

— Знайди якийсь мішок чи сумку, — за звичкою наказала Тарії.

Не почувши ніяких рухів за спиною — повернула голову. Стоїть, дивиться на мене так здивовано і несхвально, наче я просто зараз принесла жертву демонам.

— Тарія.. не супся і роби, як я кажу. У мене більше досвіду виживання, як і втеч, тож і командувати мені!

— Хіба так можна? Ти ж береш чуже!

Я скривилася.

— Люба моя, самий час вимкнути внутрішню принцесу! Ми невідомо де, в дранті, без взуття, без їжі і без грошей! І в цьому, наскільки я зрозуміла винні вони?

Вибагливо подивилася на неї, а вона якось звично витягнулася в струнку і коротко кивнула, наче звітувала перед командиром.

— Тож що тебе турбує? Їм гроші і їжа вже не знадобляться, а от ми.. навіть не знаємо де знаходимося і скільки часу добиратися до безпечного місця. Нам потрібно буде десь ночувати, для того, щоб ночувати в нормальному трактирі, де нас не заріжуть уві сні — треба буде одягнутися не з чужого плеча, купити коней, на своїх двох далеко ми не втечемо. Я можу ще довго читати лекцію, але суть одна: поки ми не дістанемося до місця призначення — будеш слухатися мене, як маму рідну, ясно?!

Вона зніяковіла, почервонівши і опустила погляд. Ще б ногою шоркнула. Та вона ж здається геть дитинча ще.. і досвіду командування такими підлеглими у мене зовсім немає.

— Батька..

— Що?

— Буду слухатись, як батька рідного. Зараз наче він твоїми губами говорив, моторошно, не роби так більше!