Історія, яку ніхто не планував: як я випадково створила Дев'ять небес.

Сьогодні хочу трохи розповісти про те, з чого взагалі почалися «Дев'ять небес».  І, чесно кажучи, витоки цієї історії виявились досить несподіваними.

• 1. Як один випадковий плейлист породив цілий всесвіт:спойлер, все почалося з музики.

   Точніше - з плейлиста, знайденого мною під час скролінгу на ютубі, який згенерувала нейромережа. Хоча, правду кажучи, про те, що це була нейронка, я дізналася вже з коментарів-сама б я навряд чи змогла відрізнити.

   У його назві значилося щось на зразок Epic Rock.  Досі не впевнена, що саме малося на увазі під цим жанром, але музика моментально намалювала у мене в голові дуже яскраву картину.

   Уявіть вечірній бар на кшталт старих англійських пабів, лише ніби перенесений у альтернативне XX століття.  Чоловіки в дорогих костюмах, жінки в пишних чорних спідницях, білих блузках і довгих рукавичках.  На перший погляд — еліта суспільства, яка ліниво потягує віскі з льодом.

   Але за зовнішнім блиском ховається зовсім інша реальність.

   За розмовами біля барної стійки вирішуються долі людей, укладаються угоди на мільйони доларів і тривають криваві ігри, про які ніколи не напишуть у газетах.

   І, звичайно, бармен.

   Той бездоганний професіонал у метелику, який знає про всіх все.  Людина з ідеальними манерами та проникливим поглядом, за яким ховається набагато більше, ніж може здатися випадковому відвідувачу.

   Але найцікавішим було інше.

   Мені здавалося, що цей бар — лише маленький острівець минулого.  Куточок архаїки, який дивом зберігся серед світу за його дверима.  Бо там, зовні, на мене чекала зовсім інша картина: брудні вулиці, злочинність, неонові вивіски та нескінченний цифровий шум.  Справжній кіберпанковий смітник.

   Зараз, озираючись назад, я розумію: саме з цієї атмосфери все почалося.

   Спочатку з'явився світ.

   Потім бажання розповісти в ньому чиюсь історію.

   А потім, майже непомітно для самої себе, я почала вигадувати персонажів, їхні долі та конфлікти.  Спершу тільки у себе в голові.

   Так народилися перші ще зовсім неоформлені тіні того, що пізніше стане повноцінною історією.

• 2. Одна банальна фраза.

   Через кілька днів після історії з плейлистом сталася ще одна, на перший погляд, зовсім незначна подія.

   У той період я все частіше ловила себе на думці, що мої будні стали надто одноманітними.  День змінював день, все було передбачувано і звично, а мені відчайдушно хотілося внести в своє життя хоч трохи новизни.

   І ось одного разу від нудьги я вирішила запитати нейромережу про щось досить дивне.

   Запит звучав приблизно так: "Як швидко знайти мету в житті виключно для того, щоб посилити інтерес до самого життя?"

   Іронічно, правда?

   Нейронка видала безліч цілком розумних і навіть корисних порад.  Здебільшого, це були очевидні істини — своєрідна база, яку кожен з нас чув уже десятки разів.  Але читати її все одно було цікаво.

   Однак наприкінці мені трапилася одна проста фраза.

   Настільки проста, що раніше я б напевно просто переглянула її поглядом і забула через п'ять хвилин.

   Але того вечора чомусь сталося інакше.

   Я подивилася на неї через призму свого досвіду, своїх думок та свого стану у той період життя.  І зненацька зрозуміла, що хочу розвинути цю ідею.

   Того ж вечора я відкрила документ і почала писати.

   Тоді я ще не знала, у що саме це виллється.  Чи це буде невелика розповідь, повість чи повноцінний роман на сотні тисяч слів.

   Але одне я розуміла точно: якщо якась думка настільки міцно зачепила мене, значить її треба дослідити.

   Саме цим я й зайнялася.

   Так виник перший справжній фундамент майбутньої книги.

• 3. Дощі, затишок та атмосфера, без якої цієї історії могло б не бути.

   Приблизно водночас мене буквально зачарувала одна дуже проста естетика.

   У Pinterest мені постійно траплялися короткі атмосферні відео з гарними фільтрами.  Нічого особливого в них не діялося: дівчина сиділа в затишній кімнаті, читала книгу під ковдрою біля величезного вікна, слухала шум дощу або просто спостерігала за негодою.

   Але в цих роликах було щось неймовірно привабливе.

   Особливе відчуття спокою, тепла та затишку.

   Наче весь світ на якийсь час сповільнювався.

   А потім у реальному житті почалися дощі.

   І якимось дивним чином все співпало: музика з того самого плейлиста, шум дощу за вікном, ці затишні образи з Pinterest та мої перші нариси майбутніх сцен.

   Я годинами ходила, слухала музику та подумки прокручувала діалоги, характери персонажів та окремі епізоди, які ще навіть не були записані.

   Зараз мені здається, що саме тоді історія вперше почала оживати.

   Поки що не на сторінках книги.

   Спочатку – в атмосфері.