Діана обіцяла собі триматися подалі. Вона спалювала біль у віршах і ховалася від дощу. Але доля (чи холодний розрахунок Адама?) вирішила інакше.

— «Вашим керівником призначено Воронюка Адама Альбертовича».

Світ похитнувся. Тепер він не просто чоловік, який розбив її серце словами про «слабкість». Тепер він її наставник. Людина, від якої залежить її майбутнє.

Їхня зустріч на кафедрі закінчилася не розмовою, а іскрами, від яких плавиться повітря. Притиснута до стіни, Діана благає його відмовитися, а Адам... Адам лише сильніше стискає плечі й призначає зустріч.

«Він думав, що я гратиму за його правилами? Ні. Я більше не буду маріонеткою».