Вітаю, любі букнетівці! ❤️

Оновлення вже у ваших книжечках! Приємного прочитання:

Влад мовчить. Лише киває. Холодним поглядом вивчає наші з донькою обличчя. А потім згадує вголос ту єдину ніч... багато. Розповідає про свої почуття, про які я і не підозрювала.

Мовчу. Слухаю з опущеними очима. Не бачу, в яку мить він кладе фото на місце. Але він повертається до мене. Його рука лягає мені на спину. Подих лоскоче шкіру обличчя. Я відчуваю, як його пальці повільно повзуть по халату вгору, до шиї.

Хочу зупинити, але й... почути до кінця. І він продовжує... надто впевненим тоном і рухом...

— ...Ти забралася в мої мізки надто глибоко ще того самого першого дня. Коли тебе побачив у руках тих покидьків.

Мовчу. Слухаю, як серце змінює ритм. І зрештою норовить вистрибнути через горло.

— ...І всі наступні зустрічі, коли ти підходила сама, я стримував себе, щоб не поцілувати першим. Бо ти була дівчинкою. Невинним сімнадцятирічним дівчам.

Чорт. Його вуста надто близько, біля вуха. Від того чітко чую кожне слово... кожну літеру.

Біс! Я хочу його... тріснути чимось! Прямо зараз!

— ...А зараз... Я бачу тут Ірен, яку хочу ще більше, ніж Іру.

Різко повертаю голову і дивлюся на нього. Ковтаю, але поки ще тримаю себе в руках.

Не боюся. Вперше я знаю, що мені нічого не зроблять. Поки його пальці вперто малюють по моїй шиї... Знаю, що зупиниться, щойно я скажу "ні". Як колись... коли опускався надто низько тоді, коли робив мене жінкою...

Обіймаю!

Мирного неба!❤️

Ваша Тая)