Ми переносимося на Мис Самотності. Місце, де океан не пробачає помилок, а каміння називають «зубами диявола». Елай, доглядач Маяка Сліз, сподівався на спокійний ранок після шторму, але прилив приніс йому не лише сміття цивілізації.

Також в цій главі ми зустрічаємо ще одного героя з основної історії "Життя після сонця".

Уривок:

Нікс нахилився над Віолою. Він не дивився на неї з жалем. Він дивився на неї так, ніби вона була несправним годинником, який цікаво розібрати. Його тонкі, білі пальці простяглися до її обличчя. Він грубо, двома пальцями, підняв її верхню повіку.

— Зіниці реагують, — констатував він абсолютно безбарвно. — Але вона порожня. Ти зашиваєш оболонку, Елаю. Навіщо? Вона вже зламана.

Він провів великим пальцем по її блідій щоці, розмазуючи залишок піску. Це не було ласкою. Це було вивченням текстури. Раптом він різко натиснув на свіжий шрам на її плечі.

Віола, навіть не прокидаючись, здригнулася від болю і видала тонкий, схожий на пташиний, писк.

— Припини! — Елай відштовхнув його руку. — Вона не лялька, Ніксе!