Містична історія про двох потраплянців!

Нові розділи вже на сайті! Чи зможуть мільйонер та крадійка вижити вікторіанські будні?⏳

Вітаю, любі читачі!✨ Робота над вичиткою та доповненням історії «За двісті років до світанку» йде повним ходом, і я щойно виклала для вас нові і гарячі (як вода в тій пекельній пральні!) розділи.

Наші герої нарешті зустрілися після свого першого вкрай травматичного робочого дня в минулому. Ілюзій більше немає. Попереду - 30 днів до створення проклятого портрета. А поки що... їм треба просто вижити і не повбивати одне одного.

⚡ Маленький спойлер із нових розділів:

— Місяць?! — ледь вичавив він із себе, витріщившись на мене з таким жахом, ніби я щойно сказала, що він хворий на чуму. — Ти серйозно хочеш сказати, що я маю порпатися в цьому... у цій смердючій багнюці цілих тридцять днів?!

— Ну, ти завжди можеш гордо написати заяву і звільнитися, — невинно кліпнула я очима, розвівши руками. — Щоправда, тоді тебе, швидше за все, миттєво посадять у боргову яму за бродяжництво. Або взагалі повісять на площі. Я не дуже сильна в місцевих вікторіанських законах, але звучить вкрай перспективно для твого резюме.
Він так люто вгризся в пташину ногу, ніби уявляв на її місці шию графа.

– Я не витримаю тут довбаний місяць, Марто. Цей старий вусатий психопат мене просто доконає. Він сьогодні змусив мене тягати вологу землю, обрізати якісь колючі отруйні кущі і повністю чистити стайні. Мої руки... – він з відчаєм підняв свої долоні, на яких навіть у темряві чітко вгадувалися свіжі криваві мозолі. – Вони просто знищені!

– Ой, бідненький хлопчик, мозолі натер! Треба поплакати? – пирхнула я, театрально закотивши очі. – А нічого, що я сьогодні весь бісовий день виварювала чужі брудні сорочки в окропі, а головна прачка ледь не відбила мені нирки своєю пральною дошкою тільки за те, що я не так на неї подивилася? Знаєш, як весело відпирати плями чистим лужним милом, яке буквально роз'їдає шкіру до м'яса?!

– Це хоча б не кінський гній! – агресивно огризнувся він, зі злості жбурнувши обгризену кістку кудись у темний куток стайні. – Ти сидиш у теплі під дахом...

– У пеклі я сиджу, а не в теплі! – прошипіла я, різко подавшись уперед і мало не тицяючи йому пальцем в обличчя. – Там температура і вологість, як у кратері діючого вулкана!

Ми кілька довгих секунд мовчки спопеляли одне одного злими поглядами, важко дихаючи, наче перед бійкою.

Чи витримає їхній крихкий союз випробування кінським гноєм та лужним милом? Переходьте за посиланням та читайте продовження!

Не забувайте ставити зірочки та ділитися враженнями в коментарях - мені неймовірно цікаво читати ваші реакції! ❤