Пройшло чимало часу, перш ніж Елінор навчилася відчиняти двері у задзеркаллі. Світ Відображень виявився моторошним – звивистий лабіринт зі скла та кришталю, який міг відвести куди завгодно, і заблукати в ньому — простіше простого.

Рейвен намагався відмовити свою господиню зв'язуватися з тінями цього магічного світу, він хотів переконати юну відьму, що чарування Хег не вічне, що потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати, поки морок зникне, – і тоді всі побачать, ким насправді є двійник Елінор.

Але юна відьма чекати не хотіла, і вона злилася, коли ворон чіплявся зі своїми проханнями. Вона посварилася зі своїм помічником, і хоча й шкодувала, що накричала на вірного Рейвена, продовжувала досліджувати дзеркальні лабіринти, шукаючи шлях до герцога.

І до кінця літа, коли дикі яблуні в старому саду спливали медовими соками, вона знайшла дорогу до Бріара.

І з'явилася в дзеркалі його покоїв, налякавши герцога.

Але він не пішов і не завісив світ віддзеркалень тканиною, щоб позбутися марення. Він зробив крок назустріч марі, торкнувшись долонею тонкої перешкоди між світами.

— Хто ти? – спитав чоловік, здогадуючись, підозрюючи... В очах його відбилася тривога, і якби він міг – напевно, пройшов би крізь дзеркало туди, де стояла юна відьма.

Вона була так само прекрасна – шовк блискучого волосся, тонка фігурка, закутана в червоний шовк, прикрашений золотою вишивкою. Виклично-яскрава, як полум'я, і така ж небезпечна. Колишня Елінор зникла, поступившись місцем незнайомці з крижаним поглядом. Але Бріар одразу відчув, що це вона… справжня.

Але хто тоді поряд із ним? Хто готується до весілля з герцогом Елінгтоном та танцює на балах у королівському палаці?

— Ти знаєш... — прошелестів тихий голос юної відьми. Вона наблизилася до прозорої перешкоди, торкнувшись її долонею, розкривши її як квітку.

Герцог зі свого боку теж торкнувся дзеркала, ніби сподівався відчути тепло її руки. Але холод обпік його, заповз змією в серце, коли Бріар усвідомив, яку помилку зробив.

— Знаю... Ти зможеш мені пробачити?

Вона мовчала. Лише дивилася із задзеркалля зневажливо та презирливо, трохи схиливши голову набік. Зрештою, промовила:

— А ти вб'єш Елсі?..

— Це... він? – потемніли від гніву і ледве стримуваної люті очі герцога.

— Він, — кивнула Елінор і криво посміхнулася. – Я хочу, щоб ти привіз мені його серце...

І зникла, ніби її не було. Дзеркало відбило покої герцогського замку та його збожеволіле від злості обличчя.

— Задоволена? – увійшов Рейвен – нечутний і тихий, налякавши відьму своєю появою. Його довгий плащ звично забруднився в придорожньому пилу, до чобіт прилипла мокра трава, а підбори червоніли від глини.

— Задоволена... — холоднувато сказала Елінор, кутаючись у шаль, ніби їй був неприємний липкий погляд свого помічника. У ньому було щось бентежне. Він не був радий тому, що вимагала від герцога його господиня.

— Я не хочу, щоб ти стала такою, як вона, — примружившись, сказав Рейвен.

— Я не стану... — палко видихнула Елінор. – Але я маю помститися, розумієш?

— Тобі погано тут? – раптом спитав ворон. – Тут, зі мною?

— Мені самотньо, — відповіла вона, відвівши погляд. – Я хочу танцювати на балах, хочу сяяти при дворі, а тут... тут порожньо та холодно. Розумієш?..

— Коли ти станеш сильніше, ти зможеш покинути замок... зможеш літати на шабаш і бачитися з іншими відьмами, танцювати з феями в їхньому Підгірному королівстві... треба тільки почекати! Та й чари не вічні – ті, що наклала Хег на замок!.. Якихось сто років, і ти будеш вільна...

— Я не хочу чекати сто років, розумієш? – піднялася Елінор. – Я хочу зараз, хочу зараз танцювати та жити! Жити повним життям... Нормальним життям, розумієш?.. Хіба вибирала я цю долю, хіба хотіла стати відьмою? Ні, ні, і ще раз ні... Я мала вийти заміж, народити дітей, я...

Вона запнулася, раптом усвідомивши всю марність цих своїх старих мрій. Заміжжя та діти? Бали та виїзди, полювання та карнавали?.. Невже тепер, пізнавши магію, вона зможе жити тим життям і бути задоволеною такими дрібницями?.. І перевівши приголомшений погляд на Рейвена, Елінор раптом усвідомила, як він правий.

Але відступатись від помсти?.. Ні. Вона не спустить своїх образ і покарає всіх, хто винен у тому, що зламав її життя!

— Відпусти свою злість, — прошепотів ворон, наблизившись. Торкнувся її холодних пальців, ніжно погладжуючи шкіру. І в очах його були тривога і смуток – він боявся, що темрява сповиває душу юної відьми так само, як її попередниці.

Рейвен пам'ятав, якою була Хег – золотоволоса добра дівчина, що втекла в зачаровану хащу від злого та нелюбого нареченого. Вона прожила в цьому замку не один рік, прочитала не одна чаклунську книгу, перш ніж зародилося в її серці зле прокляття. І що далі вивчала магію колишня господиня ворона, то чорнішою ставала її душа, то страшніше ставало жити поруч із нею.

Ворон пропустив ту страшну мить, коли Хег постаріла і озлобилася, він пропустив ту мить, коли ще міг би їй допомогти.

І з Елінор він не повторить своєї помилки.