Вітаю, друзі!  ✋

У мене для вас є щось дуже цікаве... гаряче... і з купою таємниць! ヅ

Але спочатку про головне!

Я пам'ятаю, що обіцяла не затягувати з другою частиною книги про Юлю та Богдана —  «Не віддам!». І я її пишу. Потроху. Не кидаю ❤️

Але...

Мою увагу перетягнули на себе зовсім інші герої. Зовсім інша історія. І я, здається, просто загубилась між рядків їхнього життя.

Там не менш гаряче.

Не менш боляче.

І набагато небезпечніше.

Де є таємніці. Гра. І підступність.

Знайомтесь:

Ясміна — дівчина, яка опинилась там, де не мала бути. Втягнута проти своєї волі у світ, де правила диктують не закони.

І для неї є лише один шанс для збереження крихти свого звичного життя... Тим, кого варто боятися найбільше. 

Макар (Біс) — чоловік, який звик забирати те, що хоче. І не відпускати, поки не набридне.

Він не планував нічого серйозного. Лише ще одна іграшка. Але щось пішло не так. 

І тепер вона — єдина, заради кого він готовий торгуватись з батьком.

Маленький шматочок:

Я знову намагаюся вирватися — і цього разу він розвертає мене сам.

Різко.

Тепер я обличчям до нього. А його руки в мене на попереку.

Підіймаю погляд — і на секунду забуваю, як дихати.

Високий. Світловолосий. Широкі плечі.

Обличчя… красиве, але з вадами: садно під оком, розбита губа, свіжа рана біля скроні.

Він хто, блін, узагалі? Дворовий задира?

— Отак краще, — тихо каже він, вивчаючи мене так, ніби я щось цікаве.

Упираюся долонями йому в груди.

— Я сказала — відпусти.

Але відпускати він не поспішає.

Дивиться мені в очі й трохи тягне до себе. Ніби перевіряє, наскільки я серйозна. І що буде далі.

— Ти глухий? — голосно питаю, сильніше натискаючи йому на груди.

— Ні, — спокійно відповідає. — А ти завжди боїшся реакції свого тіла?

— Що? — розгублено виривається.

— Ти тремтиш, — спокійно зауважує.

— Від злості, — миттєво відповідаю.

Кутик його губ трохи смикається. Пальці сильніше впиваються в шкіру.

Моє дихання збивається.

— Брешеш, — промовляє.

І перш ніж я встигаю щось сказати — він нахиляється.

Поцілунок не м’який. Не обережний.

Він як удар.

Нахабний. Владний. Пекучий.

Я на секунду гублюся — музика глухне, усе навколо ніби відходить на задній план. Залишається лише жар його губ і надто сильна реакція мого тіла.

Воно мліє в його руках, притискаючись до нього максимально щільно, спалахуючи так, ніби зсередини запалили вогонь.

Чорт.

Руки самі тягнуться вгору по його грудях — хапаюся за його потилицю, ніби шукаю опору. У ньому ж.

І в цей момент розумію, що… відповідаю.

О боже. Це не я. Це алкоголь. Це точно не я.

Я не з тих, кого можна підчепити на одну ніч, навіть імені не спитавши.

Ясю, вали звідси, поки не влипла у щось! — пищить у голові.

Відвертаю голову вбік. Дихання важке, рване.

— Ні, — видихаю.

Він гаряче дихає мені в щоку, рука в моєму волоссі, і я відчуваю всі вигини його тіла. Включно з його пахом.

— Ти чого, крихітко? — хрипить, ніжно цілуючи у вилицю.

Голова паморочиться. Тремчу в його руках, як загнаний заєць біля стіни.

Це неправильно. Усе неправильно. Так не можна.

— Відпусти мене, — вже голосніше.

Він схиляє голову набік, вдивляючись мені в очі.

І в цьому погляді — щось недобре. Ніби він щось вирішує для себе.

— Розумієш, крихітко, те, що потрапляє мені в руки — моїм стає.

Це сказано таким тоном, ніби не обговорюється й не заперечується.

Мої очі розширюються від нахабства, а він продовжує:

— Ти ще не зрозуміла… але ти вже нікуди не дінешся.

Як вам знайомство?

Чекаєте  на новинку? ☺️

(Старт публікації книги — 27.04)

З любов'ю, Джулія Блеквуд ♥️