Друзі, сьогодні  діє знижка на мій нещодавно завершений роман -  "Дитина для колишнього"!

Тут дуже незвичайні герої, зворушливі почуття і часом аж хочеться дати героям прочухана за те, що вони такі нездогадливі)

Різниці в віці немає - обом героям по 28 років, вони колишні однокласники і колишні закохані... Через десять років після завершення школи Мія і Мир знову зустрілися...

Я прокинулась у ліжку з колишнім, а за кілька тижнів дізналася, що вагітна. От тільки весільні обручки нам не світять, як і десять років тому...

— У мене погана новина, — сказала я відразу, як Мир сів на лавку поряд зі мною.
— Яка ще новина? — він насупився, а потім якось перелякано глянув на мене: — У тебе що, ВІЛ, чи ще якась гидота? Заразилась у своїй лабораторії і потім заразила мене?
Навіть тут цей чортів егоїст думав лише про себе. Якусь мить мені хотілося налякати Мира, сказати що дійсно заразила його якоюсь рідкісною невиліковною болячкою, але потім я все ж узяла себе в руки і промовила:
— Не панікуй ти так. Просто я вагітна. Ну, я з цим розберуся, мені не потрібні гроші, не переживай. Просто подумала, що правильним буде, якщо ти будеш знати…

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

— А в мене є наші фото зі школи, хочеш глянути? — вирішила переключити його на щось цікавіше. 

— Так, давай, — він усміхнувся, зазирнувши мені в очі. 

— Ось папка, — вона натиснула на іконку на екрані. — Дивись, це ми в одинадцятому класі. Смішні, правда? 

— Ага, — він усміхнувся. — У мене навіть щетини нема. Капець якийсь. Ні, ну вона там десь пробивалась, але я її прибирав, бо пробивалась по-дурному, — Мир торкнувся кінчиками пальців фото, того місця, де була я.

 — А в мене така дурна зачіска, — я теж вказала пальцем на фото. — Але мені хотілося мати хвилясте волосся, це зараз усі випрямляють, а я хотіла кучері… Пам’ятаєш наш випускний? Як ми танцювали вальс?

— Памʼятаю, — він кивнув і зазирнув мені в очі. — А що як… — він дістав мобільний і включив сірі, а потім сказав: — Сірі, увімкни мелодію вальсу. 

Заграла така знайома мелодія, що в мене аж сльози навернулися на  очі .Я з хвилюванням дивилася на нього ,

— Потанцюємо? — він простягнув мені долоню. 

— Давай, — я вклала свою долоню в його. Почувалася так, немов і не було цих десяти років, в нам знову було по вісімнадцять. 

Він потягнув мене до себе і я опинилась в його обіймах, дуже близько. Одна його рука лягла мені на талію, а іншою він все ще тримав мене за руку. 

Я вдихнула аромат його парфумів, у мене аж голова запаморочилася від такої нашої близькості. Хотілося обійняти його і поцілувати, але чи буде це доречно? 

— Це ж треба, десять років не танцювала, в все добре пам’ятаю,  — прошепотіла я. 

— Ти дуже добре танцюєш, —  прошепотів він мені на вухо, нахилившись ще ближче, так, що я відчувала його дихання шкірою. 

— Ти теж, — відповіла я.