Книга, яка народилася саме для цього момену

Є речі, які відбуваються не випадково.

Коли я починала писати «Смак зникаючої миті», надворі ще де-не-де лежав сніг. Але я вже бачила її — цю історію — крізь рожеву піну квітучої вишні. Я писала її спеціально під сезон сакури. Щоб ви читали про пелюстки, які падають у сад рьокану — і могли виглянути у вікно і побачити щось схоже(або просто насолоджуватись описом). Щоб атмосфера була не лише на сторінках, а й навколо вас.

Щоб ця книга пахла весною. Буквально.

І ось воно — те саме збіг, заради якого все й задумувалося. Сакура цвіте. Книга живе. І сьогодні на «Смаку зникаючої миті» — 100 прочитань

Я пам'ятаю, як писала той момент у саду, де Кенто просить Ембер заплющити очі і просто вдихнути. Не знімати. Не думати про ракурс. Просто бути тут, серед пелюсток і запаху вологої землі.

Мені хотілося, щоб і читач відчув те саме. Щоб відклав телефон. Вдихнув. І побув у цій миті разом з ними.

Схоже, у когось це вийшло ❤️

Дякую вам — кожному, за те, що прийшли.

За те, що обрали цей рьокан замість тисяч інших книг. За коментарі, які змушують мене посміхатися о другій ночі. За те, що ви відчуваєте Кенто і Ембер так само гостро, як відчуваю їх я.

Ця книга писалася для сезону, коли все навколо нагадує про те, що краса — скороминуча. Що треба встигнути відчути. Що «зникаюча мить» — це не метафора, це справжнє попередження.

Тож поки цвіте сакура — читайте) Занурюйтесь у гори, в туман, у запах кедру і кориці. В історію двох людей, які вчилися не знімати життя на камеру — а жити ним.

Ви якраз вчасно

З любов'ю, ваша Ель ❤️