В одного брата вже "довго та щасливо", в от іншому треба обрати гарненьку дівчину, яка зможе справитись з його сухим характером та ревністю.

Шматочок розділу:

Поруч зупиняються дві молоденькі красуні. Одягнені за офісним дрескодом, значить теж тут працюють. Вони крадькома зиркають на мене, хиляться одна до одної і тихо сміються. Я вдаю, що нічого з цього не помічаю.

— Дами перші, - кажу ввічливо, коли дверцята ліфта відчиняються.

Тепер вони сміються голосно і поспішають забігти у пусту кабіну. Заходжу слідом за ними.

— Який поверх? - оглядаюсь, ловлю грайливі погляди.

— П'ятий, - хіхікає блондинка і її пишні вії тріпочуть, наче збираються злетіти.

Хм, це наш офіс. Але ці екземпляри мені не потрапляли на очі. Може до когось прийшли?

Тисну на п'ятий і ліфт починає закриватись. Як в останню мить в щілину просовується чиясь рука. Жіноча рука, тендітна, з акуратним прозорим манікюром.

Хапаюсь за дверцята і відтягую, щоб відчинились ширше. Вони відкриваються і всередину заскакує молода дівчина.

— Дякую, - киває ковзнувши по мені збентеженим поглядом. Її обличчя червоне, зашаріле, світлі пасма волосся вирвались з тісного пучка і розсипались на чолі. Вона важко дихає, наче бігла. Одягнена теж за офісним дрескодом, тільки біла блузка закошлачена, не нова, а спідниця завузька, через що її сідниці звабливо випирають.

Зупиняється переді мною, розвертається і тисне на п'ятий поверх. Чомусь усім сьогодні треба в наш офіс.

Ліфт рушає.

Двійко красунь знову хіхікають, і периферійним зором бачу, що тепер вони осудливо дивляться на третю. Жіноча конкуренція, хай йому грець. Навіть в ліфті не дадуть спокою.

Ліфт зупиняється і дівчата перші залишають кабінку. Я виходжу останній, звертаю в бік свого кабінету, і на свій подив, помічаю, що мої попутниці теж туди прямують. В підсвідомості закрадається підозра, що щось тут не так.

Коли доходжу до приймальної, мої очі розширюються від подиву. Таких дівчат тут понад десяток.

Минаю стіл секретарки, і привітавшись з нею, киваю, щоб йшла за мною. Заходжу у кабінет, чекаю, поки вона за собою не зачинить двері.

— Це що таке? Що ці дівчата тут роблять? - питаю роздратовано.

Згадую, що в мене повно роботи, що я не справляюсь з новими обов'язками, а тут ще й повно відвідувачів жіночої статі. Я, звичайно, можу себе стримувати, але пів року без сексу даються в знаки. Не дарма я майже кожного ранку сиджу в качалці. І якщо чесно, вона все менше допомагає.

— Як? Ви ж самі хотіли найняти помічницю, - відповідає невпевнено, очі її злякано бігають по моєму обличчю. Добре, що хоч секретарка мені залишилась від колишнього керівника немолода, і я не сприймаю її, як сексуальний об'єкт. - Ви веліли мені викласти оголошення. Ці дівчата відгукнулись, прийшли на співбесіду з вами.

— А чому вони всі як на підбір? - трохи вгамовую злість, згадую, що справді таке було. - Всі молоді, красиві. Що страшніших немає?

— Пробачте, - запинається. - Які є. Наші дівчата усі красиві. А те, що молоді. Ну посада не на повну ставку, от і звертаються в більшості студентки.

Важко зітхаю і протираю очі. Що ж це я поводжусь не як керівник, а якийсь хлопчина зі спермотоксикозом?

Незручну паузу рятує телефонний дзвінок. Дістаю з кишені гаджет, дивлюсь на екран і повільно підходжу до свого робочого столу.

— Гаразд, Дарино. Будеш впускати по одній, після того, як я поговорю з братом, - махаю їй рукою, що вільна. - Я повідомлю.

https://booknet.ua/reader/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323?c=4999372&p=1