Любі автори та читачі ♥️ 

Нагадую, що завтра завершиться "Романтичний марафон" Прошу всі хто приймали участь відпешіться під цим блогом про виконання, ті хто ще не позначили про завершення прочитання. Трохи пізніше запущу ще один марафон . ლ⁠(⁠´⁠ ⁠❥⁠ ⁠`⁠ლ⁠)

Роман "КІЦУНЕ" набрала вже 2000 переглядів і це просто вау!⭐ Це мій перший твір, який писався на ходу без якогось плану чи сценарію. Без редагування тексту під більш професійний, все як думалося так і писалося. Це гарний результат, дивлячись на те, що по закінченню цій книги я її не як не відображувала у блогах, не піднімала за неї розмов і таке інше. 

"КАПКАН ДЛЯ МЕТЕЛИКА" росте майже з кожним днем. Я переживала, що ця книга не буде набирати читачів, так як жанр дарк роман важкуватий для мене. Та й у конкурсі беруть участь багато авторів які мають по 2-3к переглядів їх конкурсних дарків. Тим не менш ця книга не залишилася без уваги. Дякую всім хто її читає.(⁠っ⁠.⁠❛⁠ ⁠ᴗ⁠ ⁠❛⁠.⁠)⁠っ

І на останок:

ОНОВЛЕННЯ КНИГИ "БЛЕЙД"⚡

УРИВОК✨

Кейла глибоко вдихнула.
— Тримаємося разом. І не відповідайте, якщо вони почнуть говорити з вами особисто.
— Чому? — тихо спитав Дерек.
Кейла не відвела погляду від темряви.
— Бо тоді це вже буде не просто шепіт.
Вона зробила крок усередину. І темрява ніби трохи ворухнулася у відповідь. Команда зайшла слідом. Двері за ними зачинилися. Голоса  стихли.
І на секунду запала повна тиша.
А потім хтось прошепотів прямо біля вуха Кейли:
— Ми пам’ятаємо тебе…

Кейла різко обернулася.
Позаду — нікого.
Але холодний подих ще торкалася її шиї.
Вона повільно видихнула, стримуючи імпульс вдарити силою навмання.
— Не реагуйте, — тихо сказала вона. — Це провокація.
Темрява всередині школи була дивною. Не просто відсутність світла — вона ніби поглинала його. Ліхтарик Дерека світив, але промінь розчинявся вже за кілька метрів.
— Це неправильно, — пробурмотів він. — Світло так не поводиться.
— Тут усе поводиться «не так», — сухо відповів Велонд, клацаючи перемикачем на своїй «привидоловці». Пристрій тихо загудів.
Кейла зробила ще кілька кроків уперед. Під ногами скрипнула підлога. Старий коридор школи тягнувся в обидва боки, заставлений закинутими шафами й перевернутими партами.
Раптом зі всіх сторін пролунав дзвоник.
Різкий, металевий звук шкільного дзвоника розрізав тишу.

Глава трохи вийшла як на мене заплутана, але я вам розповім що відбувається.

У Школі  міста де зараз перебувають Блейди був інцидент з дітьми. Їх вбили, закривши в класі. Душі померлих насильно залишилася у цій школі через вбивцю, який навіть після ж своїє смерті залишився в цій школі та годувався душами дітей. Вбивши це створіння , Блейди тим самим звільняють душі дітей від вічного ув'язнення в шкільному закладі.

Бо душі які живуть у людському світі завжди прив'язані до чогось і через це "чогось" вони не можуть бути вільні. Душу тримати може будь,що не виконана обіцянка, чи помста, чи предмет.  Тому прибравши якір душа звільняється.

Приємного читання ✨