Моменти

Вітаю, любі друзі.

Історія Ангеліни та Дениса стає все напруженішою, адже спільна проблема мала б зблизити. Але хтось опирається...

— Окей, тоді я повторю питання — що ти пропонуєш?

— Я. Не. Знаю. Але точно не хочу вдавати кохання на публіці.

— Справді? — Денис підвівся і почав повільно підходити, чим змушував її відступати і те, що вона не відводила погляду, ще більше заводило його, — Невже тобі настільки неприємно бути моєю коханою? Навіть гіпотетично?

Єва вперлась спіною у стіну, але не відвела погляду, навіть коли він підійшов впритул.

— Невже я тобі зовсім не подобаюсь?

Її груди важко здіймались і Денис шкірою відчував, як навколо них вібрує повітря.

— Це тут ні до чого…

І знов мов відро холодної води. Не заперечення, яке дало б йому привід доводити протилежне, нагадуючи про все, що було у Кижеві. Ні. Констатація факту, який вибив землю з під ніг.

— Блять, Єво, у тебе талант псувати момент. Знаєш?

— Ти дурак? У нас проблема, велика проблема, а ти думаєш про момент?

Єва спробувала відійти, але Денис заблокував її, впершись руками до стіни по обидва боки від неї.

— Так, Єво, я думаю про момент. Бо я думаю про тебе занадто часто, як для випадкового сексу, — вона вперлась руками йому у груди, але Денис зробив крок, який розділяв їх до того і притись її своїм тілом до стіни, — і я знаю, що ти теж думаєш про… момент.

— Ні… пусти мене, псих…

— Я пам’ятаю, як билась вена на твоїй шиї, ось тут, — він нахилився і торкнув носом її шию, — вона і зараз б’ється, як скажена, — він не зміг втриматись, щоб не торкнутись губами і почув тихий, хрипкий видих, — ти хочеш так само, як і я…

Запрошую до читання.

З любов'ю, Христя.