– Я згодна.
– Згодна на що? – невимушено спитав Дзен.
– Згодна… на твою пропозицію. Піти з тобою.
– Згодна втекти зі мною, – з веселим виразом обличчя виправив найманець. – Називай речі своїми іменами, пампушечко.
– Але, – зауважила Тріна, – за однієї умови.
– Мм… Якої ж? Спати на дивані не буду, навіть не проси.
– Ні, – цього разу травниця вирішила пропустити його жарт повз вуха.

Подалась вперед, і собі спершись на стіл ліктями.

– За умови, що ти мені все розповіси! – її очі блищали нестримною цікавістю. – Розповіси свою історію. Про себе. Про свою справжню батьківщину – я ж не дурненька, і вже давно втямила, що ні з якого ти не зі Скелястого півострова.

Дзен, відкинувшись на спинку стільця, склав руки на грудях. Уважно подивився на дівчину.

– Гаразд, – промовив врешті. – Колись я все тобі розповім, пиріжечку. Розповім про далекі краї… Настільки далекі, що про них не знає жоден ні у цих горах, ні на всьому континенті. Розповім про країну сильних і незламних людей та їхню багатовікову боротьбу за свободу. Розповім про своїх друзів… І про себе теж.

Про що саме він їй має розповісти? А от не скажу хх)) Про це дізнаєтесь вже у наступній книзі.

Наближаємось до фіналу, друзі))