Надихнулася постом про страхи пані Роман.

Нам не переписати наше минуле,
Й, на жаль, не зазирнути в майбутнє.
Сіра пані в плащі, на ім’я Доля,
Плете свою нитку тихо й підступно.

І помилки, поразки й перемоги,
Що зустрінуть на життєвім шляху,
Іноді сіють у серці тривоги,
Питаючи: чи вірно я все роблю?

Та не страшно зробити крок уперед,
Де кличе до себе нас невідомість,
Страшніше — спинитись десь посеред
І втратити власну свідомість.