Коли твій Бог стає тріщиною в стіні…

Сьогодні вийшли 9 та 10 глави "Сталкер під Софітами", і, чесно кажучи, під час їх написання я відчувала справжній холод. Чи є межа між коханням та ненавистю. Виявляється, є. І ця межа — байдужість.

У нових розділах зіткнення двох світів, які помінялися місцями:

- Ліфт як вертикальна могила. Джі-Хун, який звик бути центром всесвіту, раптом розуміє, що він — лише "пил під диваном" для жінки, яка колись його боготворила.

- Тріумф на вершині. Джісу більше не "сіра мишка". Вона купила собі право бути холодною. Вона стала покращеною версією свого ворога, і цей смак перемоги солодший за будь-які парфуми.

- Поцілунок як вирок. Те, що сталося в під'їзді — це не романтика. Це остаточне вбивство айдола. Поцілунок клоуна, після якого не залишається нічого, крім розмазаної помади та порожнечі.

"Ми любимо богів доти, доки не навчимося самі творити чудеса."

Чи зможе Джі-Хун вижити в реальності, де він більше не є причиною чийогось болю? Чи зможе Джісу втриматися на цій вершині, не перетворившись на те саме чудовисько, яке колись зламало її?

Сталкер Під Софітами

А також оновлена обкладинка: