Ось такі новини...

Зараз переді мною на екрані світиться скан свідоцтва про народження Єгора Єгоровича Красильникова. Кожна літера — немов дзвінкий, принизливий ляпас. У графі «Мати» чорним по білому написано: Тагурова Діана Вікторівна.

Я весь цей час значилася його матір’ю. Офіційно. За законом.

Горло перехоплює спазм, а до очей підступають гарячі, злі сльози. Усі ці роки я жила, вважаючи себе злочинницею, що добровільно й безповоротно відмовилася від своєї дитини. Я карала себе почуттям провини. А насправді… насправді я могла прийти за ним у будь-який день! Я мала право шукати його, мала право боротися! Батько не просто обманув мене — він украв у мене двадцять шість років материнства, згодувавши брехню про «офіційну відмову».

— Потвора… — шепочу я, звертаючись до привида чоловіка, якого називала батьком. — Якою ж ти був потворою.