Застигле тіло нещасного пролежало нерухомо цілу ніч, поки наступного ранку страж не приніс їжу. Він, як зазвичай, шпурнув миску, але та з дзенькотом вдарилася об іншу.

– Якого?!.. – він прищурився, побачивши, що вариво так і не було з’їдено.

Гелена мовчки сиділа у своїй крихітній камері, підібгавши ноги під себе. Вона бачила, як стражі виносили труп в’язня. Згодом все затихло. Подекуди було чути дзенькіт залізних мисок.

– Мало! Жерти хочу!

– Мало!

– Дай ще! – чулося довкола.

Гелена дивилася на свій обід. Вона би з радістю віддала його комусь з «сусідів». Вона, як і бідолаха навпроти, не торкнулася їжі зі вчорашнього дня. Страж матюкнувся крізь зуби, забираючи холодну миску і замінюючи її на іншу.

– Якби не наказ, то їла би-с гімно! Курва блядська!

Невдовзі Гелені винесуть її перший вирок. Грабовецький у залі суду весь час спостерігає за жінкою, яка посміла відкинути його залицяння.

Що чекає на молоду вдову? Стежте за оновленнями роману "Останній вирок. Щоденник пані Звізченської", події у якому мали місце в реальному житті у Станіславові (Івано-Франківськ) понад триста років тому.