Погані хлопці готувались до двіжухи... але прийшов лісник Дзен і все наламав.

– Запам’ятайте: дівчину брати цілою й неушкодженою. Саме неушкодженою! Щоб жодна волосинка… Інакше клієнт нам голови повідкручує. Охорону – в розхід. Цільтеся в голову – це кланові бійці, в них броня з рунним посиленням. Все ясно?
– Так точно! – врізнобій відповіли підлеглі.

– Та ясно, як білий день! – глузливо промовив голос у них за спинами. І одночасно – пролунало клацання затвора.

Найманці схопились на ноги. Хтось смикнувся до зброї.

– Стоять-боятись! – гаркнув той самий голос. – Я, може, й не найшвидший стрілець на Дикому Заході, але точно швидший за деяких дуриків, які гадають, що дешевий сигнальний периметр їм чимось допоможе.

До освітленого лампою кола увійшов чоловік. Високий, світловолосий, в сірому однострої та плитоносці. Зі штурмовою гвинтівкою у руках – нею він тримав присутніх на прицілі.

– МакДугал, – скривився командир найманців. Таким тоном зазвичай говорять про занозу у м’якому місці.
– Він самий! – радісно підтвердив Дзен – а це, звісно ж, був він. – А я й не знав, що “Темна Вода” тепер займається… гм, темними справами. Правильно я до вас колись вступати не захотів. Ай-яй-яй!