Я не читаю фоном.

Знаєте, я починала з віршів. Одного разу моя сестра запитала мене: «Чому ти не пробуєш писати якісь історії?» Чесно — я думала: ой, та це ж треба ще якось усе скласти… У мене не така вже й фантазія, замало описів, та й ідеї ці вже були. А хотілося писати не кліше.
Але коли з’явилася моя перша історія, я подумала: а чому б і ні? Війна, проблеми — треба жити зараз. Так і народилася перша історія, яка вже набрала понад 1000 переглядів.
Напевно, я писала її більше для власної емоційної розрядки. Та, як виявилося, писати відгуки — теж особливе задоволення. Особливо коли отримуєш у відповідь: «Ви глибоко відчуваєте текст, дякую за ваш відгук» або «Ви справді відчуваєте героя». Це дуже приємно.
Бо я стараюся не просто «пробігтися» по книзі фоном, а читати вдумливо. І, можливо, це трохи дивно, але я хочу залишати відгуки без спойлерів. Бо всі ми інколи заходимо в коментарі — і, погодьтеся, не дуже хочеться натрапити там на спойлер, коли ти ще не дочитав.
Ну і, звісно, чесність. Якщо я пишу, що мені сподобалося — будьте певні, це щиро. У житті мені дуже важко вгодити. На «букток» я взагалі не ведусь. І тільки тут почала знаходити глибину навіть у любовних романах, хоча раніше їх майже не читала.
Тож, із задоволенням, продовжу залишати свої відгуки — якщо вам ще не набрид мій аналіз.
Щиро ваша,
Олена Мисак.♥️