Або маленький анонс завтрашнього розділу "Шляху сновиди"

Тепле проміння лягало розмитими контурами на стінку з темних дощок навпроти. Земля обсипана соломою. Шалений сморід стайні й гучні звуки курей віддавалися в голові тонкими хвилями болю.
У цьому напівсільському безладі найбільше мені хотілося блювати.
— Прокинулася?
Уривчасто дихаючи, я зробила ковток і підвела очі на воїна з білявою шевелюрою, знайомим обличчям, на якому з’явилося ластовиння, та в блискучих білих обладунках. Він тримався ліворуч на відстані.
— Едмуре. — Як же мені дурно. — Привіт.