У рамках Безстрокового марафону від авторки Тетяни Гищак.

Рецензія на книгу Андре Буко, "Підкиньте до Альфа-Центавра"

Оскільки більше фантастики, в різних її проявах, мені може сподобатися лише фантастика, я і обрав цей твір. І варто зауважити, не прогадав. Так, вибір був зроблений після прочитання анотації, яка обіцяла неймовірні пригоди двох підлітків, що шукають своїх батьків. І їхній шлях пролягав дуже далеко, за межі нашої Сонячної системи.
Історія не надто розлога, для її прочитання вистачає не вечора, а кількох годин. Але чи отримає кожен те, чого від неї чекає — не знаю. Я очікував іншого. Втім, можливо, у твору є своя цільова аудиторія. Мені здається, для юного покоління, для тих, хто любить фантастику та пригоди, ця історія була б цікавою. А за заявленою ідеєю — і корисною.

Однак для того, хто чекав від історії чогось на кшталт "Автостопом по Галактиці" або "Автостради позамежжя", це буде розчаруванням. Втім, спочатку ви можете подумати, що тут буде певна схожість із "Білом — героєм Галактики". Саркастичний гумор у деяких ситуаціях, певна незворушність персонажів у складних обставинах, простота важливих подій, що відбуваються, трошки сприяють цьому порівнянню, але воно, звісно, надто натягнуте. Все ж таки це не сатира, хоча, зізнаюся, я весь час чогось такого чекав. Можливо, якби було вказано, що цей твір — не лише фантастика, а й щось інше, цих очікувань би не виникло.
Не впевнений, що у автора був такий задум, проте цей твір раптом нагадав мені "Божественну комедію". Я навіть спеціально перерахував, і справді так вийшло: простежується певна схожість того, як герої йдуть до своєї мети, із подорожжю сімома колами Чистилища в компанії Вергілія. Кожен етап передбачає певне випробування, що ж, у певному сенсі герої цієї книги їх і проходять. Не завжди очевидно, не завжди виражено. Ця історія могла б бути повноцінною роад-сторі, але в ній герої не трансформуються, а лише трохи розкриваються, без розуміння причин.

Що не сподобалося
Мені не сподобалося, що текст або не вичитаний, або помилки залишені свідомо. Рвані переноси у прямій мові, де незрозуміло, хто говорить. Описки, просто зайві прийменники… Можливо, судячи з грізного попередження, це свідомо — я обома руками підтримую тезу про те, що потрібно поважати авторське право, але сумніваюся, що тим, хто його не поважає, буде соромно виправляти помилки в тексті, щоб вкрасти працю.
Не сподобалися поблажливі жарти та спроби жартувати із серйозним виразом обличчя в тексті. Втім, гумор — річ тонка, твердолобі не завжди його розуміють. Не сподобалися деякі технічні моменти, наприклад, знесення маяків у космосі. Або червоні від жару двері шлюзу в кораблі — цікаво, яка температура була всередині… "Ніхто не збирався здаватися, але їхні очі чекали на пояснення".
Іноді так буває, що час, місце і твій стан у момент читання дуже сильно впливають на розуміння твору. Коли не збігається настрій, коли… багато факторів. Ви перечитуєте потім ще раз, даючи шанс усе виправити?
Однак, попри всі мої очікування, інтерес був легким, чомусь багато чого спочатку відчувалося якимось занадто саркастично-бездушним. Плюс певна невідповідність масштабів і характерів. Вказані сотні й тисячі на Місяці (куди вони всі їдуть?!), натовпи на Сатурні, та ще й кадетів, можливість "підкинути" навіть не далекобійниками, а так, перевізниками. Спрощення та легкість, із якою все відбувається. Ні, це може бути цілком нормальним, якщо поставити цей твір поруч із "Алісою Селезньовою" Можейка або певною жанровою літературою.
Розуміючи, що у героїв є певний шлях, я весь час чекав на якісь несподіванки. Втім, одна з чеснот цього твору, яка сама по собі може нівелювати багато претензій — це емпатія. Героям допомагають. Просто так. Хоч ти й розумієш, що це фантастика, але це виявляється непоганим внутрішнім стрижнем твору. Розуміння необхідної людської… навіть не теплоти, а участі, яка тут заявлена, безперечно потребує виховання цього не лише у тих, хто близький за віком до героїв.
Загалом сюжет динамічно розвивається. Поступово наростають проблеми. Спочатку пов’язані просто з далекою дорогою, вони раптом стають серйознішими і здаються вже нездійсненними. Є деякі стилістичні похибки, хоча, цілком можливо, це лише здається. Наприклад, часте порівняння станцій із консервними бляшанками різного ступеня іржавості змушує підозрювати автора в тому, що він цим щось хотів висловити, але що — на жаль, мені не вдалося зрозуміти.
Деякі технічні моменти здалися не надто вірогідними, деякі — такими, що викликають запитання. Але це нормально для фантастики. Автор задає певні умовності, певні правила й описує певні рішення. Читач, осмислюючи їх мірою свого досвіду та знань, доходить певного висновку. 
Мій же такий: тут є кумедні нестиковки та сюжетні умовності. Хтось їх не помітить, хтось перебільшить. Але де бути між полюсами — вже справа кожного. Зауважу лише, що іноді маленькі деталі провокують численні запитання. Особливо це пов’язано з різними даними, цифрами. Вкажеш товщину обшивки, даси натяк на довжину корабля та матеріал — і одразу читач чухає потилицю, намагаючись зрозуміти, де ж у межах твору здобули все це, виплавили, підняли й зібрали. З купою часу на ці дії. А без цифр і запитання б не виникло якось…
І ще. Не подобається, коли персонажі раптом змінюють імена. Алія стає Яною. 
Є трішки фінального пафосу… куди ж без нього. Хоча все одно фінал здався трохи зім’ятим.

Якщо ж підбивати підсумок, після вичитки тексту і якщо прибрати абсолютно зайві цифри — перед читачем постане справжня, добротна фантастична казка. "Нескінченна історія". Де замість Бастіана та Атрею — брат і сестра, замість Південного оракула — ШІ, а в ролі Фалькора… втім, я вже навів достатньо порівнянь. Ця казка, написана гарною мовою, де надто яскравий початковий сарказм компенсується стриманими описами, має свій внутрішній розвиток, свій внутрішній голос і, безумовно, свій важливий сенс. Вона точно заслуговує на увагу, хоча покоління, якому вона адресована, вже може її просто не почути… А шкода.