Вітаю, любі букнетівці! ❤️

Оновлення конкурентки у ваших книжечках:

Дідько, це... важко. Перед ним згодна лише мовчати і дивитися в підлогу, як тоді... коли він учив мене ходити з високо піднятою головою з думкою, що я ідеальна...

А тепер моє враження таке, ніби він прийшов приймати екзамен із бездоганного дефіле...

Не зупиняюся — слова складаються у фрази самі й, на моє благо, розумно лягають у речення...

Влад дивиться надто прискіпливо. Прямо в обличчя. Ніби чекає, коли зіб’юся, коли мова дасть тріщину... А я не можу себе зупинити й тримаю погляд виключно на постачальнику. Хоча думки… там, у минулому… частково...

"— Іро, може, досить боятися? — долоня Влада м’яко лягає на моє зап’ястя, пальці ковзають униз і переплітаються з моїми.

Моя реакція миттєва. Стискаю його пальці сильніше, ніж варто.

— Я не... — хочу сказати «не боюся», але вже пізно. Я себе видала.

— Тоді розправ плечі, легка усмішка і не звертай ні на кого уваги. Особливо на них. Ти не сама.

Киваю. Намагаюся зробити, як він каже. Але... у мене не виходить.

Влад зітхає.

— Окей. Тоді завтра я зустріну тебе після школи. Але є умова: ти будеш у сукні.

Зупиняюся посеред тротуару.

— Навіщо? — Зараз у моїх очах, мабуть, більше страху ніж мить тому...

— Не знаю. Просто хочу, щоб ти нікого не боялася. Твій страх діє мені на нерви. — Він усміхається. Відкрито. І дивиться мені у вічі... "

Обіймаю!

Мирного весняного дня!❤️

Ваша Тая)