Вітаю!

Запрошую до нового розділу.

✨✨✨

Входимо в кабінку. Я зупиняюся у самому кутку, аби якнайдалі від Трояна. Але нічого не вдієш. Цих кілька хвилин доведеться його потерпіти.

Андрій натискає одиницю і, спершись об стінку кабінки, пильно дивиться на мене.

— Кать, я завтра до обіду маю справи. А от по обіді ми могли б зустрітися. Звісно, якщо ти не маєш заплановано важливих справ.

Не знаю, що йому сказати. Ми домовлялися, що будемо працювати через посередників, але зараз я чудово розумію, що це аж ніяк не можливо. Бо в цих ескізах та проєктах важлива кожна деталь, кожна дрібниця. І тут потрібно все продумувати до дрібниць, бо в іншому випадку краще на цей показ не їхати.

Не встигаю нічого відповісти, бо ліфт смикається і в кабінці стає темно. Я не знаю, як це трапилося, але з переляку видала такий вереск, що в мене самої вуха заклало. А далі я навіть не зрозуміла, як опинилася в міцних обіймах Трояна.

— Все добре, Кать. Це, мабуть, пропало світло. Схоже, аварійна поломка. Ти нічого не бійся, я поруч...

Книга тут...

Приємних вражень!