Іспанські канікули

Дорогі читачі, корріда - це пристрасть та шаленство, це дух Ісанії, але добре, що вона стає просто традицією та дійством, і арени перетворюються на театри та місця для туристів. Але й обійти цю традицію в книзі про Іспанію складно, намагалась бути якамога чесною в цій тематиці.


 

Світило сонце, розквітаючи на блакитному небі величезною жовтою камелією. Ні хмаринки, ні вітерця. І добре, що вітру немає, інакше пил буде носитися над ареною, заважаючи матадору і глядачам. Вони захоплено кричали, зовсім як уболівальники на футболі. Це був небезпечний спорт, що розбурхує кров, але водночас і граціозне мистецтво.

Маріанна, завмерши, сиділа на трибуні та, не моргаючи, дивилася, як крокують по піску чоловіки в червоних костюмах, роблячи почесне коло по арені, — була річниця смерті знаменитого Манолете, який загинув від удару бика, і ця хода стала традицією для матадорів.

Севільська маестранса була прекрасна і приваблювала шанувальників кориди з усього світу. Дівчина зі своїм супутником сиділи на привілейованих місцях — у тіні, і звідси можна було повною мірою насолодитися захоплюючим, але моторошним дійством. Треба визнати, що на сонці, де були дешевші квитки, публіка була активнішою і веселішою. На всіх трибунах лунали крики й улюлюкання. Публіка була у захваті, передчуваючи гру зі смертю, що лоскотала нерви.

Спогади про неприємну зустріч у ресторані Ронди майже не турбували Маріанну, і вона була готова повірити в те, що Альмавіва дійсно щось відчуває до неї, інакше не витрачав би стільки часу на те, щоб розважати її, залишивши всі свої справи.

Намагаючись зосередитися на тому, що відбувається на арені, Маріанна викинула з голови зайві думки і вчепилася в руку Енріке. По піску йшов елегантний і зарозумілий матадор, який готовий був кинути виклик своєму чудовиську. І здавалося, що небезпека для нього — цілковита дрібниця.

— Знаєш, що говорив знаменитий Манолете, коли вбивав свого чергового бика? — нахилившись до дівчини, запитав Енріке. — Що кожного разу після того, як помічники, члени його квадрильї, роздратують тварину, серце Манолете стискав дикий страх, і коли він виходив на арену, то спочатку мав вбити свій страх, і лише потім вже битися з биком!

— Мені здається, це справедливо не тільки для кориди… — ледь чутно прошепотіла Маріанна. Їй теж потрібно зараз вбити свій страх. Інакше вона зірветься, зробить щось не так, зіпсує все. Як завжди все псувала… Адже її нетривалі стосунки з чоловіками зазвичай закінчувалися через страх бути покинутою. Вона тільки зараз зізналася собі в цьому. Вона йшла геть, не дозволяючи собі зануритися в кохання, не дозволяючи собі розкритися… Завжди йшла геть.

І як піти зараз? Як піти, коли від однієї думки про розлуку серце перестає битися, а горло стискає приступ задухи? Як піти, коли життя без Енріке здається порожнім і позбавленим сенсу?.. Але завжди хтось йде. Маріанна не наївна дівчинка, давно не вірить у казки про кохання. І вона розуміє — хтось повинен буде піти першим. І якщо це зробить Альмавіва — вона просто не впорається з болем… і з тугою.

Маріанна з жахом стежила за тим, що відбувалося на арені, і майже шкодувала, що погодилася піти на кориду. Там тореро витанцьовував навколо бика, майже не користуючись мулетою, — червоною ганчіркою на дерев’яній ручці, яку Маріанна раніше приймала за плащ. Тореро дозволяв бику так близько підійти… так небезпечно викручувався при цьому, кружляючи на піску… здається, цей хлопець народився на арені, і його доля — перемагати свій страх і своїх биків. Біла сорочка з жабо, вузькі штани, що доходять до колін, у яких напевно страшенно незручно, смішні рожеві гольфи та короткий жакет — явно жорсткий, що впивається в ребра, прикрашений золотим шиттям… вбрання тореро було традиційним, але як же важко в ньому крутитися й ухилятися від гострих рогів бика. Але тореро спритний і гарний, він схожий на циркового акробата.

Виявилося, що корида — дійсно одночасно вражає й жахає. Під час одного з ефектних піруетів тореро послав повітряний поцілунок у бік трибун. І Маріанна здригнулася, коли він ледь не натрапив на ріг, але вчасно відскочив. Їй здалося, чи цей повітряний поцілунок, через який ледь не сталося непоправне, був посланий саме їй? Напевно, здалося!

— Не бійся, — прошепотів на вухо Енріке, — зараз часто підпилюють роги биків… хоча це й не дуже чесно.

А на трибунах творилося щось неймовірне — Маріанна бачила таке колись на футбольному матчі. Люди кричали, підхоплювалися з місць, стрибали, свистіли й шалено аплодували. Добре хоч не було тих гучних свистків, що зводили з розуму, які любили проносити на стадіони футбольні вболівальники. Захоплення публіки частково передалося й Маріанні, вона нахилилася вперед, щоб роздивитися, що зараз відбувається на арені. Але коли бик помчав у її бік — хоч і розуміла, що він не прорветься на трибуну — у жаху заплющила очі й сховала обличчя на грудях Енріке.

Маріанна чула овації, крики, але не могла змусити себе поглянути на арену. Вона боялася. І могла чесно собі в цьому зізнатися. Під час одного з найгучніших ревів публіки дівчина ледь повернулася і кинула швидкий погляд на тореро — він у цей момент уже підняв руки, вітаючи глядачів, а в холці бика стирчав клинок, і пікадори оточили його.

— Ні, корида зовсім не романтична, — пробурмотіла Маріанна, — вся справа в пристрасті…

— Ти хочеш з ним познайомитися? — раптом запитав, перекрикуючи натовп, Енріке. Його очі сміялися.

— З ким? З цим тореро?

— Це мій хороший приятель, я запрошу його на вечерю, думаю, йому теж буде цікаво розповісти про свою роботу. Шкода, що ти не потрапила на той бій, про який я говорив, але Палома з Енріке поїхали у відпустку, можливо, іншим разом вийде… якщо, звичайно, у тебе буде бажання ще раз побувати тут.

Маріанна усміхнулася, кивнула, але в цей момент гостро відчула свою чужість у цій країні. І подумала, що скоро її відпустка закінчиться, і — що тоді?..

Ні, вона не буде зараз думати про це і псувати собі відпочинок!