Рецензія написана у рамках безстрокового марафону Тетяни Гищак на книгу «Троє схиблених і дівчинка» від автора Очерет.

Цю книгу хочеться сприймати не стільки через призму літературних критеріїв, скільки через її емоційний досвід.

Для мене це передусім терапевтичне письмо: відчувається, що автор намагався повернутися у світ власних спогадів, у знайомі й улюблені всесвіти, які колись формували його уяву. Саме тому тут так змішуються різні світи, вірування та міфології, створюючи своєрідну фантазійну мозаїку.

У книзі високий ельф, ніби з всесвіту Warhammer, вірить у толкінівського Еру. Рунічний майстер-дворф із DnD — ще й прибулець з іншого світу — згадує Ауле (Толкін!=)). Поруч із ними вихованка темних ельфів у дусі Сальваторе намагається вибудувати власний матріархальний порядок.

Цю дивну й водночас чарівну трійцю переносять у зовсім інший світ — молодий, небезпечний і ще не сформований. Там вони розкривають свій, умовно кажучи, «творчий потенціал» у форматі cozy survival: їхні надзвичайні здібності дозволяють не відчувати постійної смертельної загрози, натомість — творити, будувати нову реальність і жартувати одне з одного.

На тлі цього творчого хаосу, складеного з ігрових реальностей, поступово з’являється інша — значно тривожніша — лінія. У світ героїв проривається техногенна небезпека й жахи сучасності. Вони приходять разом із дівчинкою Машею, яка переживає важкий період на задвірках техноцивілізації. Переслідувана поліцейськими дронами, вона потрапляє в пастку порталу й опиняється у новому світі, де вже мешкають троє творчих «богів». І, слава Еру — чи Ауле, чи, можливо, Ллос — вони допомагають їй.

Попри нове життя, нову родину й шанс почати все спочатку, Маша зберігає людське серце та пам’ять про минуле. Саме це змушує її повернутися у свій світ, щоб перевірити, що сталося зі старими друзями. Але там на неї вже чекають військові, які прагнуть дослідити аномалію. І лише завдяки тому, що її нові захисники вчасно відчувають небезпеку, дівчину вдається врятувати тоді, коли здається, що вже запізно.

Ця книга — про мрію бути врятованим і про надію, що для кожного десь існує місце, навіть якщо воно знаходиться в іншому світі. Вона про те, як абсолютно різні істоти можуть стати друзями, родиною, підтримкою одне для одного. Ця книга про всі ті спогади та пасхалки, які ми зібраємо за життя й які дарують нам то затишне звичне.

У чомусь ця історія нагадала мені ідею «Нарнії»: світ, що народжується на очах гостей із нашої реальності, проживає свої найкращі роки, стаючи прихистком і спасінням для дітей із Англії часів бомбардувань. Світ, який щоразу нагадує — навіть серед хаосу завжди залишається місце для сім’ї, дружби й надії.