Тихої ночі!

Роман Каті та Андрія — оновлено!

✨✨✨

Нарешті залишаюся одна. У кабінеті тихо, і ця тиша дратує. Тому теж хочу додому. Підіймаюся, беру сумку, ще раз дивлюся на квіти, вирішую залишити їх тут. Не хочу нести це додому. Не хочу, аби дідусь і малий влаштували мені допит. Це просто квіти, які для мене нічого не означають.

Вимикаю світло і виходжу. І майже одразу врізаюся в чоловіка на порозі.

— Обережніше...

Просить знайомий голос. Піднімаю очі. І у світлі, що падає з коридору, бачу, що це Троян. Він стоїть занадто близько. І надто пильно дивиться на мене. Серце, підстрибнувши у грудях, починає нарощувати темп.

— Вибач. Я... — тихо кажу, роблячи крок назад.

Він не відходить.

— Катерино, я знаю, що вже пізно, але я маю до тебе справу, — його голос наче спокійний, але в ньому добре відчувається вимога.

Пильно дивлячись на чоловіка, нервово стискаю пальці на ремінці сумки.

— Невже це не може зачекати до завтра? — не хочу ніяких розмов сьогодні.

Він нахиляє голову, уважно вдивляючись у мене.

— Катю, навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Зрештою, робота над проєктом уже почалася, тож відтягувати не варто...

Мовчу. Я не хочу сьогодні з ним залишатися наодинці. Але, схоже, виходу немає.

Книга тут...

Приємного читання!