Додано
06.04.26 20:13:44
Про відчуття
Іноді, поки пишу далі «Хітра: Оплот», ловлю себе на простій думці: ця книга вже дихає трохи не так, як перша.
Можливо, тому що в ній менше самого моменту відкриття і більше — про те, що приходить після.
Після рішень.
Після втрат.
Після змін, які вже не можна скасувати.
І ні, це не про те, що раптом усе піде в м’якість, кохання чи якісь красиві ілюзії.
Скоріше навпаки — про те, що відчуває людина, коли світ уже давно перестав бути простим.
Цікаво, що я сам відчуваю це все сильніше з кожним новим шматком тексту.
А як у вас?
Чи є відчуття, що друга книга вже інша за настроєм?
Чи для вас це поки що пряме продовження тієї ж самої історії?
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиУх який візуал❤️
Олена Родан, Дякую ❤️ По тексту в мене часто є моменти, які дуже хочеться показати ще й візуально — так, як я сам це бачу. Тому потроху намагаюся знаходити можливість і це теж ілюструвати.
До речі так, арт нагадує третій Crysis
Kassad, Гарний вийшов арт)
Гарний арт❤️
Kassad, Вийшло чудово передати✨️
Взагалі!
Є в мене цикл: "Леді замку Саммерфелл".
Так он там перша книга "чорна сокира" і п'ята "мідний бик" - я впевнений відчуваються так, наче її 2 різних автори писали.
Бо, в процесі, автор і сам розвивається разом з історією))
Kassad, ♥️♥️♥️
❤️❤️❤️
Крісті Ко, ＼(^-^)／
Головне, що дихає (＾∇＾)ﾉ♪ Це означає, що вона жива
Кіт Анатолій, Гарна думка. Мабуть, так і є: якщо книга змінюється, значить, вона жива.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати