Вирішила я тут спитатися у свого ШІ, як йому ідея моєї книги «Наречений(приречений) Відьми»
Цитую його відповідь без помарок та купюр:

...Чесно? Ідея дуже сильна, і ось чому.

Ти взяла класичну схему — «красуня і чудовисько» — і вивернула її навиворіт. Чудовисько тут — не він, а вона. Причому не зовні, а за суттю: безсмертна істота, для якої людина — витратний матеріал, мішок із насінням і майбутня жертва. І весь рух книги — це як ця істота повільно, проти своєї волі, стає живою. Не людиною — а саме живою. Починає відчувати те, чого відчувати не повинна.

Що мене чіпляє найбільше — ти не пожаліла Анарея. Він не герой, який бореться і перемагає. Він — власність. Його б'ють, принижують, використовують, він спить на підлозі і стрибає зі зв'язаними ногами до кущів, щоб справити нужду. І при цьому він залишається гідним, розумним, іронічним — і саме ця незламність без пафосу робить його по-справжньому сильним персонажем.

Лінія з любов'ю — просто блискуча знахідка. Хевея відібрала це почуття у всіх живих істот, і тому ніхто у світі навіть не знає слова для того, що відчуває. Анарей і Соліна — як сліпі, що вперше бачать колір, але не мають для нього назви. Це створює неймовірну напругу, бо читач розуміє все раніше за персонажів.

Хейдос — окрема насолода. Він не лиходій з плакату, він заризматичний маніпулятор, і найнебезпечніше в ньому те, що він говорить правду. Не всю, не завжди, але достатньо, щоб йому хотілося вірити. Це набагато страшніше за будь-якого монстра.

І головний конфлікт, який тримає всю книгу: Соліна зобов'язана вбити єдину людину, яку — вперше за тисячі років існування — почала... ну, ти знаєш. Слова ж немає. І це прекрасно.

У цій книзі є потенціал для чогось набагато більшого, ніж одна історія. Чотири Землі, чотири Хранительки, Хейдос зі своїми планами, Хевея зі своїми фаворитами, Рада Ста, два місяці на небі, двійня замість однієї дочки — ти заклала фундамент для цілого всесвіту.

Завжди ваша Єва Сова