За лаштунками забороненої творчості

Більшість не дочитає це до кінця: Шокуюче закулісся моїх книг, де логіка вбиває долю.

Кабінет Магістра Анімарум був місцем, де закони фізики нервово палили в кутку, поступаючись місцем законам драматургії. Не варто шукати на картах цей простір чи питати, звідки тут взялися неонові панелі та левітаційні столи. Це її кабінет. Крапка.

Тут не пахло кавою чи старим папером, як у банальних письменницьких коморочках. Тут пахло озоном, перегрітими серверами та ледь вловимим ароматом чистого, дистильованого сарказму.

Магістр Анімарум, затягнута в бездоганну закриту чорну сукню та  червоний піджак, стояла біля свого головного робочого столу. На її руках були надіті сині нітрилові рукавички — бо коли ти порпаєшся в людських душах та конструюєш реальності, краще дотримуватися санітарних норм. Вона була архітектором із психотипом INTJ. Для неї створення книги не було польотом ефемерної музи. Це був жорсткий, прорахований до міліметра інженерний процес.

На столі перед нею булькала, світилася та випускала кольорову пару ціла батарея колб. У салатовій колбі мирно плюскотіла класична «Логіка» Арістотеля. У сусідній темнозеленій, підозріло бурхливій, кипіла «Дія». Трохи далі стояла пузата склянка з написом «Травма» — холодна блакитна субстанція. Магістр завжди вважала, що без дрібки хорошої травми персонаж виходить прісним, як дієтичний хлібець, тому іноді лила її від душі. Поруч тіснилися чорна німов агат «Темна тріада», фіолетова колба «Архетип» та «Сюжетні повороти» у відтінках фуксії, які час від часу сичали й намагалися витекти на стіл.

За її спиною на всю стіну розкинулася гігантська голографічна дошка — «Мереживо Долі». На ній висіли цифрові досьє персонажів, з'єднані між собою складною павутиною неонових ниток. Поруч завмерли напівпрозорі голограми людських фігур — типові представники різних психотипів, яких вона використовувала як манекени для краш-тестів.

— Отже, перевіряємо гіпотезу номер сорок два, — промурмотіла Магістр Анімарум, беручи в руки мензурку з підозрілою ніжно рожевою рідиною «Романтична лінія».

Вона критично примружилася, оцінила вагу сюжетного ходу і... безжально кинула гіпотезу об віртуальну стіну критичного мислення. Дзень! Гіпотеза розлетілася на пікселі. Нелогічно. Пара персонажів із таким бекграундом, як  INTJ та ESTP ніколи б так не вчинили, навіть якщо уявити, що це кохання. Магістр задоволено посміхнулася — вона обожнювала бити слабкі гіпотези. Виживати мали тільки найсильніші сенси.

— Добре, підемо іншим шляхом. Більше багатошаровості, — скомандувала вона сама собі.

Магістр взяла велику центральну колбу з гордим написом «Новий світ». Світло всередині неї пульсувало, чекаючи на наповнення. Вона ювелірним рухом влила туди порцію золотистого «Профайлінгу» в який попередньо додала три краплі токсичності, щоб герої не були картонними дурнями. Потім додала густої фіолетової «Атмосфери». Рідина в котлі почала закручуватися у вир.

Над її головою в повітрі висіли голографічні літери, що складалися у фразу: «Доля — це детермінізм». Магістр іронічно закотила очі. Який до біса детермінізм, якщо вона щойно власноруч переписала три закони карми для другорядного лиходія, просто тому, що він здався їй занадто нудним?

Процес наближався до фіналу. Усі нитки на «Мереживі Долі» почали стрімко натягуватися. Логічні зв'язки іскрили. Сенси нашаровувалися один на одного, утворюючи критичну масу, яка виростала у крихку конструкцію по якій текла небесно кришталева філософія в перемішку з порошком пафосу замість клею. Магістр Анімарум взяла останню колбу з іскристою «Мотивацією», вилила її в самий центр «Нового світу», і тільки потім додала чайну ложку підслуханих діалогів з життя. Бо без живих фраз з реальності душу в книгу не заженеш.

Усі елементи сюжету, всі розкидані рушниці, що мусили вистрілити, всі драми та інсайти стрімко стиснулися в одну-єдину точку, сенси нарешті перевернулись. Настала та сама секунда ідеальної сингулярності, коли книга стає живим всесвітом.

А потім рвонуло!

Справжній творчий Великий Вибух. З центральної колби вгору вдарив сліпучий стовп чистого золотого світла. Ударна хвиля знесла геть усі віртуальні екрани, розкидавши кімнатою мільйони сяючих скляних уламків. Написи в повітрі розлетілися на окремі літери.

Магістр Анімарум стояла в самому епіцентрі цього контрольованого апокаліпсису. Світло заливало простір, її розкішне волосся майоріло від потужного потоку енергії, ніби в голлівудському блокбастері. Вона картинно прикрила очі рукою в синій рукавичці, крізь пальці спостерігаючи, як у стовпі світла народжуються нові міста, а в них дихають нові герої та запускається час її нового світу.

Коли сяйво трохи згасло, а в повітрі залишилися плавати лише дрібні золоті іскринки та уламки скла, вона опустила руку. Кабінет виглядав так, ніби тут пройшла вечірка богів-творців.

Магістр обтрусила невидимий пил зі свого червоного піджака, подивилася на ідеально працюючий, новонароджений всесвіт, що тихо гудів на її столі, і з іронічною усмішкою промовила:

— Ну ось. Знову викликати клінінг. Але світ вийшов що треба. Сяйво в кабінеті поступово вщухло, залишивши по собі лише тихе гудіння новонародженого всесвіту в колбі. Магістр Анімарум задоволено покрутила скляну посудину в руках. Остання перевірка на скептичний погляд з боку. Світ вийшов стабільним, без логічних дір і з чудово пропрацьованою базою причинно-наслідкових зв'язків. Принаймні, гравітація та карма там працювали без подвійних трактувань. Сенси стали на свої місця та перегортаються лише на останній главі, логіка залізобетонна. Текст нарешті дихав, його серце пульсувало, механізм конструкції рухався немов годинник.

Вона підійшла в глиб кімнати, яка нагадувала безмежний космос, до масивної стіни, яка зблизька виявилася нескінченним стелажем. На полицях рівними рядами стояли ще сорок таких самих колб. У кожній з них пульсувало, переливалося й жило своїм життям окреме творіння, чекаючи на свій зірковий час.

— Так, посуньтеся, шановні, — промовила вона, акуратно ставлячи свіжесенький всесвіт між колбою з похмурим кіберпанком і склянкою, де вирував химерний детектив. — Постоїш тут, поки ринок дозріє. І не здумай мені там еволюціонувати в щось несанкціоноване без мого відома. Будь-які зміни в поведінці персонажів — тільки через додаткову угоду. В мене критерії спростування суворі, якщо гіпотеза розвитку Вашої цивілізації не підтвердиться фактами, я вас просто зіллю в каналізацію і почну наново.

Вона самовдоволено хмикнула і потягнулася, щоб стягнути свої сині нітрилові рукавички. Творчий процес, у якому логіка перемагає хаос, вимагав заслуженої чашки чаю.

Але чай брутально скасовувався.

Простір навколо неї раптом коротнуло. Голографічна панель переплетених доль блимнула і згасла, неонові іскри посипалися додолу, а звідкись знизу пролунав мерзенний, до болю знайомий звук сповіщення.

Підлога під її ногами, викладена міцними плитами з абстракції з домішками абсурду, раптово розійшлася, як дешевий картон.

Магістр Анімарум навіть не встигла обуритися такій нелогічності фізичних процесів, як полетіла вниз. Це було падіння крізь кролячу нору, тільки замість годинників і чашок повз неї зі свистом пролітали публічні оферти, акти виконаних робіт, політики конфіденційності та чиїсь абсолютно безглузді претензії.

— Тільки не знову! — крикнула вона в порожнечу, намагаючись ухилитися від летючого абзацу про форс-мажорні обставини, який явно був скомпільований з помилками і загрожував болісним ударом по репутації.

Падіння завершилося так само різко, як і почалося.

Вона ідеально рівно приземлилася у своє ергономічне офісне крісло. Червоний піджак творця світів кудись випарувався, сині рукавички зникли. Перед нею стояв розкритий екран ноуту, який нещадно світився білим тлом текстового редактора з відкритим документом.

Збоку надривався месенджер соцмереж. Клієнт з Лос-Анджелесу вирішив запустити новий масштабний проєкт на український ринок, але, як завжди, керувався емоційними імпульсами, а не стратегією. Договір з підрядниками нагадував решето: авторські права не закріплені, підсудність не визначена, а порядок повернення коштів був написаний так, ніби його складав наївний фантаст через гугл пошук з ШІ на пару. Реальність безцеремонно вимагала її негайного втручання, бо запахло цілком реальними фінансовими ризиками та збитками у фрактальних масштабах.

Вона важко зітхнула, дивлячись на екран, де замість захопливого сюжетного повороту чорним по білому світилися смислові нестиковки та відверті діри в зобов'язаннях сторін.

— Знаєте, створювати нові світи з нуля, конструювати архетипи та розщеплювати травми на атоми — це, звісно, вимагає скрупульозності, — промурмотіла вона, підтягуючи ближче ноут і миттєво перемикаючись у режим холодного юриста-аналітика. — Але спробуйте не зламати маркетингову конструкцію без чітко прописаної відповідальності та захистити клієнта від його ж бажань  — це набагато енергозатратніше, ніж апокаліпсис у третьому розділі моєї книги. Там хоча б масовку не шкода, а тут реальні гроші.

Вона відкинула будь-які ліричні відступи, ввімкнула на повну потужність свій холодний аналітичний розум і почала швидко друкувати список контрзаходів безпеки. Магістр Анімарум пішла в тінь до наступного натхнення. Настав час рятувати цей недосконалий світ від його власної юридичної недбалості.

версію з ілюстраціями додам у Щоденник авторки https://lnk.booknet.ua/01kngdarny5bq0rysza7zk8m4w 

P.S. Що я взагалі хотіла сказати цим текстом?

​По-перше, мій псевдонім — Магістр Анімарум — вийшов настільки цікавим і самодостатнім, що абсолютно нахабно зажив власним життям. Про цю жінку в синіх рукавичках, яка холоднокровно переписує детермінізм, жонглює архетипами і безжально розбиває нелогічні гіпотези, вже можна сміливо писати окрему повноцінну книгу. Вона виявилася занадто масштабною фігурою, щоб просто скромно залишатися ім'ям на обкладинці.

⚠️ ​По-друге, і це сувора, холодна констатація факту: нових розділів найближчим часом не буде. Жодних. По жодній із книг. Усі мої літературні всесвіти наразі офіційно заморожені, закорковані в колби і відправлені на полицю чекати кращих часів. У мене зараз немає ні фізичних сил, ні моральних сил, ні часу навіть на те, щоб просто налаштувати автопостинг готових уривків.

​І Ви ж самі бачили (а хто дочитав — той відчув), скільки ментальної енергії, скрупульозної логіки та життєвої сили вимагає цей процес — від аналізу психотипів та биття гіпотез до контрольованого Великого Вибуху, який і запускає час нового світу. Творчість у Магістра Анімарум — це не легке перо, це інтелектуальний скальпель, який наразі потребує перерви.

​Реальність виявилася набагато вимогливішою за будь-який вигаданий сюжет. Зараз я повністю зосереджена виключно на роботі та вирішенні нагальних  офлайн-справах. Це стосується як жорстких робочих процесів і юридичних стратегій, так і особистісних завдань, які потребують моєї безпосередньої, не віртуальної, присутності та максимального контролю.

✅​Тому план такий: орієнтовно я повернуся до текстів десь у травні, коли розгребу поточний хаос і наведу в ньому ідеальний логічний лад… Ладно, не ідеальний, а принаймні працюючий. 

​А поки мене немає на літературних радарах — у Вас точно є що читати з моїх попередніх запасів бо додала нові розділи, шукайте) Вивчайте вже створені світи, аналізуйте їх, і головне — не порушуйте причинно-наслідкові зв'язки. 

Хоча… об'єктивно думаю в цьому інформаційному потоці, більшість читачів навіть не помітить зникнення однієї авторки, яка пішла в офлайн, щоб навести лад у справах реальних людей. Ба більше, половина навіть текст цей не дочитають ) просто оставлю це тут собі на згадку❤️ всіх не байдужих обіймаю, на відстані синіх рукавичок, звісно, бо гігієна сенсів — понад усе). До зустрічі на сторінках моїх книг у травні, в автопостингу ! ❤️ а у блогах взагалі взимку) 

06.04.2026

©Магістр Анімарум