Сюрприз для батьків...

Повільно підводжуся, намагаючись прикрити руками живіт. Мама блідне, переводячи погляд із чоловіка на мене, і її очі розширюються від жаху, коли вона усвідомлює те, що батько вже побачив.

— Це що таке?! — він робить крок до мене, вказуючи тремтячим пальцем на мій живіт. — Це що, я питаю?! 

— Я вагітна, — видихаю я, дивлячись у підлогу, відчуваючи, як світ навколо мене звужується. 

— Вагітна?! У вісімнадцять років?! Принесла в подолі?! — його обличчя наливається багрянцем, вени на шиї здуваються. — Хто?! Хто батько твого виродка?! Від кого ти залетіла, відповідай!

Він горлає так, що дрижить скло в буфеті. Мама намагається вхопити його за руку, щось лепече про те, щоб «заспокоївся», але він відмахується від неї, як від настирливої мухи. Його лють спрямована тільки на мене.

— Я чекаю на ім’я! — його голос зривається на хрипкий крик. — Хто батько дитини? Хтось з однокурсників? Я для чого позбувся цього злидня Георганова? Щоб ти сплуталася з якимось пройдисвітом із підворіття? Відповідай, Діано!

Я мовчу. Стискаю губи так сильно, що вже відчуваю солонуватий присмак крові. Якщо я зараз зізнаюся, батько точно вб’є Єгора. Можливо, я скажу йому пізніше, коли він заспокоїться…

— Мовчиш?! — батько в нестямі вдаряє кулаком по столу, змушуючи посуд підскочити. — Відповідай батькові! Ти хоч розумієш, яка це ганьба для нашої родини? Ми тебе ростили, в університет влаштували, а ти… Ти як остання дівка! Яка ганьба!! Ім’я Тагурових схилятимуть на всіх кутках! Ти хоч розумієш, що ти зробила?! Ти не просто життя собі зламала, ти нас усіх у багнюку втоптала!