(шІ стратити неможна помилувати) кома у всіх своя

Знаю, ви ненавидите як я називаю блоги але чи це не одна з причин чому ви читаєте далі?
Та зараз не про це.
Ви спитаєте, як я можу ставитися до лопати? Я відповім, що нею можна копати, але тут же знайдуться люди, які будуть переконувати мене, що нею можна розчерепити комусь голову.
Можна, але копати нею краще ніж руками.
Далі був трактор... Ви ж, мої пустуни, уявлєте що можна робити трахтором з людьми?)
Ну але можна орати поля і збирати врожай.

Взагалі суспільство робить дуже багато чого корисного для соціалізації людей. Знаходить всім реалізацію в ньому. Чим успішніше воно може впоратися з цією роллю - тим щасливішими можемо бути всі ми. І це правильно. Але...

Тільки менше 0.3% науковців роблять відкриття, тобто 99.97% просто все життя займаються імітацією наукової діяльності. Це негарно говорити, але якби всі вони припинили свою діяльність то суспільство впринципі не помітило б цього. Але чому все саме так? Просто це геніальний і складний інструмент, який дає можливість зреалізувати себе всім. І це правильно.

Так само на заводі є ті, хто крутить зайки, а хто розробляє весь проект чи винахід.

Про що я? Ми не маємо принижувати когось, бо кожна праця важлива, але просто з толерантності говорити, що вона найважливіша неправильно. Хоча праця всіх важлива, ще раз наголошую.

До чого я веду? Заради щастя і вигоди всіх, ми маємо ставити в голову процесу розвиток. Так нам самим буде більше ресурсів для розподілу при інших рівних факторах.

Так от ШІ може позбавити нас тих 99.07% імітації. Так!
Я не кажу, що тепер нам не потрібні 99.07% фахівців, але я хочу сказати що якщо ви дійсно вірите в те, що всі ми талановиті - так воно безумовно і є, ми зможемо виділити і розвивати кожного там, де він апріорі - найкращий.

Але що робити, якщо ти не найкращий - але тобі хочеться?
Вся наша історія ніби показує нам, що більшість роботи робили не найкращі але лише ті, хто рухав як себе так і всіх інших? Хто був готовий покласти своє життя заради спроби, навіть якщо шансів не так багато.

Як бути з цим? Виходить я сам себе заперечую і все геніальне уже само по собі коректується?

Чому ШІ?
Ми точно зможемо систематизувати і автоматизувати примітивні процеси.
Разом з тим, це не буде мішати тим, хто буде рухати світ вперед.
Колись ми доживемо до сутпільства, а якому кожному з нас буде забезпечено мінімум для щастя, а далі лише по бажанню.
Найдивніше, що декого, хто досягнув висот, ніколи не сподвигнула б ідея зробити це, якщо б йому забезпечували в свій час той мінімум.

Виходить, чим більше ми стараємося вирівняти щось, тим більше росте перекос?

Ні. Тут все уже в нас. Рішення не в якомусь точному з рішень. Немає лише істинно вірних рішень! Що я маю на увазі, якщо ми зможемо побудувати систему, де буде інтегровано все - це наш шлях!

Якщо людина хвора, або не може - ШІ має забузпечувати рівень життя, якщо здорова - вона має давати свій вклад.

Як цього досягти?
Тільки рівнем нашої усвідомленості та організованості.

Так, звучить нереалістично, оскільки всі ми знаємо про темну сторону кожного, але парадоскально вона ж давала нам можливість рухатися далі. Тільки на прикладах несправедливості росли справжні "смарагди" волі та вчинків. Тільки так.

Я проти дисциплінарного суспільства, де всім, хто не вписується в рамки - дають по руках. Де всі ми дефакто погані.
Але я не проти того, що дають по руках. Я проти того, що з самого початку ми самі вирішуємо, що наша темна сторона неконтрольована і домінантна і неможна собі довіряти.
Я за те, щоб культивувалася початкова ідея людини світлої, а всім кому це вже не подобається, або кого це не влаштовує - буде отримувати по руках.

Софістика? Що з того?

Просто у першому випадку ми точно не зможемо контролювати ШІ і він нас знищить рано чи пізно, на наше ж благо.
В другому випадку - він берегтиме нас, як тих, хто міг бути поганим, але свідомо робив інший вибір!

А чи готові ви поглянути у вічі майбутньому і самому собі сказати, що ми заслуговуємо бути кращими, при всіх наших недоліках! І лише завдяки ним!)