Львів, який я успадкувала

Привіт, любі.

Вирішила побалувати вас маленькою цитатою з «Невиправданий». Сідаю за письмо і… не можу відірватися.

Ця глава вийшла дуже щемкою, чесною і трохи болючою. Героїня починає потроху розкриватися, і я сама не очікувала, що вона так сильно зачепить.

Хочете почитати цей момент? Напишіть у коментарях «ХОЧУ ЦИТАТУ» — і я скину вам її сюди 

А щоб не пропустити наступні глави, оновлення та ще більше атмосферних уривків — підписуйтесь на мене і вмикайте сповіщення 

Дуже цікаво, яка у вас зараз емоція після першої глави? Напишіть в коментарях, я читаю всі.

                                               Прочитати

 

 

 З вікон, тепер вже моєї квартири, прекрасний огляд на місто. Ну, якщо чесно, то я бачу переважно вікна і стіни інших будинків. Та за дві вулиці звідси — Львівська опера. І я завжди можу загубитися серед натовпу туристів, та на відміну від них в мене вдосталь часу, щоб гуляти і насолоджуватись усіма принадами міста. Хоча роблю я це рідко, бо на свою біду маю ще одне хобі —  книги. Як і горщик з деревцем це хобі я успадкувала від батька. Чи був у мене шанс обрати любити щось інше коли ще з народження книги в моєму житті були всюди. Доросліючи я гралася книгами. Про кохання і зраду вперше я теж дізналася з сторінок романів. Вони були причиною моїх безсонних ночей та дівочих сліз. Шкода, що тоді я ще не знала, що в житті прекрасно не буває. В моєму точно.