Тихого вечора!

Запрошую до новинки!

✨✨✨

Бармен за стійкою готує коктейль чорнявій красуні і, посміхаючись, питає:

— Що, мала, життя дало тріщину?

— Ага, — фиркає вона. — Бабла залишився останній мішок.

Я, спостерігаючи за красунею, лиш посміхаюся. Схоже, у цього дівчати теж життя не мед. Схоже, теж вирішила забутися, як і я. Вона юна, але у ній щось є. І вже нічого не можу з собою вдіяти, спостерігаю за нею.

Раптом дзвонить її телефон, та вона, лиш глянувши на екран, одразу вимикає його. Бармен подає їй коктейль, а вона, зробивши кілька ковтків, зиркає на мене. Мабуть, з хвилину дивимося одне на одного, і вона, кліпнувши першою, звертається до мене.

— Привіт! Не сумно одному?

— Привіт! Ні. Але я собі розвагу шукаю...

— На вечір? — здивовано питає вона і, тягнучи коктейль, пильно дивиться на мене.

— На вечір, — повторюю.

— Я теж, — цілком серйозно кидає вона і пропонує: — Давай потанцюємо.

Хмикаю. Не люблю, коли мені нав’язуються, але відчуваю, тут щось інше, ця крихітка керується відчаєм. Принаймні мені так здалося.

— Давай.

Погоджуюся та підіймаюся. Хай це буде білим танцем. Він не перший у моєму житті, але після всього, через що мені довелося пройти, все, що відбувається, наче вперше.

Новинка тут...

Приємних емоцій!