В рамках безстрокового марафону прочитав твір Тетяни Гищак "Зберігачі".

В першому наближенні книга виглядає як класичне пригодницьке фентезі (хай і без магії, драконів, лицарів та зачарованих мечів). Є плем'я, що живе осібно в ізольованій від решти світу долині (і до якого належить ГГ). Є зовнішній світ - куди, згідно їхніх вірувань, потикатись не можна, бо там людина перетворюється на звіра. Є певні "надприродні здібності" - люди племені, вміють обмінюватися думками та розуміти тварин, а ще серед них є Зберігачі - люди, які мають ще більші можливості, й чия основна задача - берегти рід та його знання.

Але чим далі, тим більше розумієш, що це більше ніж про пригоди та двіжуху. Ми спостерігаємо процес становлення ГГ - від недосвідченого хлопчика на початку до хай ще юного, але вже чоловіка в кінці. Випадково потрапивши у зовнішній світ, він поступово пізнає його, з часом розуміючи - цей світ таки жорстокий, але не все, що розповідали старійшини, правда. На його шляху героя супроводжує вовк, якого вигнали зі зграї, і ми бачимо - іноді звір  може бути куди "людянішим" за деяких людей (як і в житті), а декотрі люди - гіршими за звірів (власне, і в житті теж).

Але і в цьому суворому світі не все так погано, і є там люди, які, попри все, лишились людьми - хай і закриті й відмежовані одне від одного. Там є свої промені світла в загальній темряві, там, як виявилось, теж можна знайти вірних соратників, друзів - і нваіть кохання.

Можливо, зайде не всім - бо є місцями досить похмурі й важкі моменти (а без них книга не була б тим, чим вона є) - але хто такого не боїться, тим, безперечно, раджу.

В анотації до твору лишається відкритим питання: чи потрібна особлива сила для того, аби лишатись людиною в тому світі? Як на мене - то ні. А іншим пропоную читати й шукати відповідь на це питання самостійно: