Привіт!

Знаю, я не дуже активна блогерка блогу. І мені за це соромно. До червоних щічок ☺️

Тому, ось, трохи виправляюся) Хочу коротенько розповісти — що ж твориться в книзі.

(Вона ще в процесі публікаціі. Моєї фантазії вистачило на 100 + розділів)

І такс, почнемо:

Якщо коротко — історія зараз не про легке кохання. Книга входить у найболючіший етап розвитку сюжету.
Це той момент, коли:
— почуття вже глибокі й справжні;
— герої наробили помилок;
— все виправити не можуть (поки що);

І,

— відпустити один одного теж не можуть.

Тобто сюжет переходить із романтики в драму.

Що відбувається в розділах:

— розлука! Ініціатор звичайно Юля;
— сильні внутрішні переживання героїв;
— відчуття втрати, такої, що дихати боляче;
— боротьба між “люблю” і “треба відпустити”.

Емоції у героїв б'ють на максимумі. Кожен захлинається болем по своєму. І кожен приймає рішення протилежне іншому.

Їх щастя руйнується як картковий будиночок. Тихо але боляче.

З цього:

Ми провели ніч разом.

— Разом… — шепочу.

Не крадькома.

Не нашвидкуруч.

Не «потім розберемося».

А з ранком. З подихом у вухо. З його рукою на мені.

Ось вона — точка неповернення. Моя особиста.

Він не наполягав. Не тиснув. Не схиляв.

Я сама хотіла.

Сама довірилася. Сама дозволила.

Моє рішення.

Усвідомлене. Бажане. І я ні краплі не шкодую.

Він — моє перше і найсправжніше кохання. Те, яке не стерли ні час, ні образи, ні інші люди.

В ось це: 

Підходжу до дверей.

Глибокий вдих. Серце калатає — але я відчиняю.

І усмішка зникає миттєво.

Це не Іра.

І не вчорашня сусідка.

Переді мною дівчина. Дивиться оцінюючи. З голови до ніг. І назад.

Джинсова коротка спідниця. Топ. Підбори.

Фарбований блонд. Великі губи. Великі очі.

Симпатична — якби не жувала жуйку так дратівливо.

Вона трохи підтискає губи, ніби здивована, хоча погляд залишається таким самим.

— Ти Юля? — тицяє в мене пальцем.

— Так… — відповідаю. — А ти?

Вона знову ковзає по мені поглядом.

— Красива, — тягне. — У Богданчика смак хороший.

Мене пробирає холодом.

Богданчика?

— Ти хто? — виривається голосніше, ніж треба.

Дівчина усміхається так солодко, що в мене пересихає в горлі.

Хоч би не…

— Аня, — розтягує ім’я. — Та, з ким Богданчик спав. До тебе.

Боже…

В очах на секунду темніє. Я хапаюся за стіну, бо підлога ніби йде з-під ніг.

— Точніше… — додає вона, — замість тебе. Ти ж маленька була.

Серце смикається так, ніби його рвуть руками. Дихати стає неможливо. Ліва рука німіє, ноги підгинаються, і мені хочеться, щоб це був сон.

Мій особистий кошмар, від якого я зараз прокинуся.

Зараз читаєш розділи і буквально:

— боляче за персонажів;
— хочеться, відмотати назад, шоб вони зробили інший вибір;

(хочеться щоб Боді вдалося задумане);

але розумієш, що є і третій, (він), котрий все може зпалити. До попелу. І розвіяти всю історію кохання Юлі і Боді по вітру.

Саме зараз буде все прояснятись:

— кого обере Юля;

— чи дозволить Руслану бути поруч;

— чи Богдан встигне щось змінити.

В майбутніх розділах розкривається глибина історії. Стає зрозуміло, чого насправді варті почуття. Чи витримають вони знову емоційні кульбіти в стосунках. Чи цього разу — кінець.

І шепотіти буде Юлі на вушко, замість Богдана, Руслан  — " Ти моя..."

 Якщо дочитаєш — книга запам’ятається.
Якщо зупинишся — втратиш сенс історії.

Чекаю тебе, дорогий читателю, на сторінках книги Все-таки ти моя .

З любов'ю, Джулія  ❤️