Дівич-вечір. Серія 3

— Тепер ти, Славко, — Аня відпила чаю зі своєї жовтої чашки з мордочкою Смурфіка, — Сподіваюся, що вона з тобою не жестила. 

До кімнати зайшов чорний кіт, ліниво огледів присутніх, муркнув і заплигнув на руки юній відьмочці. Та посміхнулася і почухала його за вушком. 

— Ой, а що це за красень? — Аріна потягнулася теж погладити кота, але той подивився так, ніби застерігав поберегти руки, — Не любить чужих рук? 

— Комишові коти завжди з характером, а чорні так взагалі спасу немає. Мало мені було своєнравного фамільяра, тепер ще й цей, — тон невдоволений, а вираз обличчя у Славки м'який, як у всіх кошатників, — Мірко мені Влад подарував. 

— Ну досить хвалитися своїми хвостатими, — засміялася Кішечка, — Розповідай, що там наша мадама для тебе придумала. 

— Та нічого особливого, — Мірко все голосніше муркотів, — Всього лиш засунула мене в магучну академію, в якій моя мама замдиректора, а з русалок зробила кровних вррогів. Коротше, не купатися мені в Дніпрі, притоплять, — засмучено зітхнула юна відьмочка, — Ще й у кращі подруги роблену прилаштувала, а я їх терпіти не можу з принципу.

— Нє, ну це жорстко, — фиркнула Аня, — Тримайся, мала. 

Подробиці читайте в книзі Влад і Слава ❤️ 

P.S. З 1 липня чекайте на продовження історії