Ледь дісталася до свого блогу, щоб відмітити увагою прочитаний мною в рамках Безстрокового марафону твір Тетяни Гищак - "Місія".

Оповідання із перших рядків бере тебе за руку і такий: «Ну що, поїхали», - і ти вже всередині цієї дивної напруженої історії. Нічого не ясно, але дуже цікаво: якісь солдати, якась місія, всі кудись ідуть, а ти сидиш і думаєш - я щось пропустила чи так і було задумано? Спойлер: так і задумано, бо саме ця невизначеність і тримає твою увагу до останнього рядка.

Потім масштаб починає трохи лякати - мільйони бійців з номерами замість імен. Все максимально серйозно, майже без шансів на “ой, передумали”. Але тут з’являються Ем і Бі — і ти такий: о, нарешті якісь головні герої! Їхня дружба - це прям як ковток чогось теплого посеред усього цього холодного строю. Бо коли навколо суцільна система, саме такі моменти і чіпляють найбільше.

Читаєш далі - і ловиш себе на думці, що це вже давно не просто “солдати, що йдуть на місію”. Там під шаром цього всього захована купа сенсів. Особливо цікавенькі всі слова на «С»: Сила, Сміливість, Страх, Серце, СФЕРА. Авторка ніби грається з нами - читачами, але робить це так, що ти навіть не одразу помічаєш, як це працює на атмосферу. І всі ці перешкоди, небезпеки, дивні істоти - вони додають напруги, але не перетворюють текст на якийсь жорсткий треш.

І от чесно: найбільше мене зачепила саме інтрига. Це маленьке оповідання, але воно вперто не дає тобі відповіді до самого кінця. Я реально сиділа і така: “Так, стоп, що тут відбувається?” - аж поки не дійшла до фіналу. І от там вже - бац - і все складається в єдиний цілісний твір. І ти сидиш після цього з легким “ого” і думаєш: а воно ж реально круто було зроблено!

Так що моя щира рекомендація, якщо любите символізм у творах!!!