Ви думали, що найстрашніше в Амбері — це сонце, що випалює землю? Ні. Найстрашніше — це тиша, яка настає після того, як розбиваються останні ілюзії. 
Ці 5 глав стали для мене справжнім випробуванням, бо в них я змусила своїх героїв подивитися в очі власним демонам. 

Що ви знайдете на сторінках, від яких у мене самої тремтіли руки:

• Крах великої маніпуляції: Валіда, жінка, яку Бахтіяр вважав своєю опорою, нарешті скинула маску. Її вигнання було холодним і нещадним, як і її власне серце. 

• Аміра більше не принцеса: Тепер вона — воїтелька в обладунках, заплямованих кров'ю найманців. Вона примчала крізь засідки не заради кохання, а щоб врятувати імперію від пастки, яку готували "нічні пси". 

• Момент, який змінить усе: Бахтіяр нарешті побачив правду в листах своєї матері. Він готовий впасти на коліна, готовий зробити Аміру єдиною імператрицею... Але чи можна склеїти серце, яке сам розбив на тисячу друзів? 
 

«Я врятувала тебе сьогодні не тому, що я твоя дружина. А тому, що я раджпутка, і я не дозволю зміям правити моєю землею». 

Ці слова Аміри стали для Бахтіяра болючішими за будь-який меч. Він тримає в руках цілий світ, але не зміг втримати одну жінку. 

Чи є шлях назад після такої ганьби та болю? Чи зможе Бахтіяр довести, що він — чоловік, а не просто тиран на троні з попелу? 

? Напишіть, чи вірите ви в їхнє майбутнє після глави 25? Ваші коментарі — це те, що дає мені сили вести їх далі крізь цей вогонь