Сьогодні дарую вам, любі читачі, знижку на  дві романтичні історії!

Аліса - мати-одиначка, яка, щоб забезпечити доньці гідне життя, наважилася на непростий крок - народити дитину для багатого чоловіка. На перший погляд, нічого особливого в цьому не було.
Аж поки  не втрутився Його Величність Випадок. Лаборантка клініки допустила помилку, і виявилось, що лікарі не знають, хто батько дитини.

Імпозантний і педантичний ресторанний критик Дмитро? Чи художник, авантюрист і хуліган Макс? Для самої Аліси ця ситуація також стала випробуванням, бо  кожен із цих чоловіків заволодів частинкою її душі. Але день, коли вона повинна була віддати комусь із них новонароджене маля, все наближався...

Читайте книгу зі знижкою тут! 

Аліні лише вісімнадцять років, але вона стає матір'ю-одиначкою. Життя здійснює такі круті повороти, що тільки встигай тримати капелюха, аби не знесло вітром)) Із звичайної студентки з немовлям на руках вона стає дружиною відомого художника. Але це ще тільки початок історії…

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

Він дочекався, поки всі інші студенти вийдуть, і увесь цей час я стояла перед ним, відчуваючи себе розвідником на допиті у ворога.

Таким поглядом він дивився на мене… Нічого хорошого той погляд мені не віщував.

— Аліно, що це таке? — спитав, показуючи пальцем з виразом якоїсь огиди на мій чималий уже шестимісячний животик.

— Це живіт, — відповіла я тремтячим голосом.

— Ти ж казала, що все гаразд, — він говорив дуже тихо, певно, побоювався, що хтось може випадково підслухати наш діалог.

— Ваші таблетки не подіяли, — крізь зуби сказала я.

— То чому ти не сказала нічого? Думала, само розсмокчеться? Ти ж знала, що так не буває. Я б щось придумав, а тепер уже пізно. Навіщо ти вчинила таку дурість?

"Ага, придумав би ще якоюсь отрутою мене напоїти", — подумала я. Нічого хорошого від нього очікувати не слід, це я давно зрозуміла.

— Я вирішила залишити цю дитину, — глибоко вдихнувши і намагаючись заспокоїтися, сказала я...
 Читайте книгу зі знижкою тут! Є безкоштовне продовження!

І, звичайно ж, запрошую до моєї новинки "Не кажи мені "Прощавай"! 

Спойлер з нової глави, яка вийде сьогодні о 22.00:

— Запізнюєтесь, леді! — пролунав просто перед нами спокійний стриманий голос, від якого я ледь не впустила сумку.

Перед неами стояв він, той вчорашній чоловік, на машині якого я написала слово “Бабій”. Стояв і всміхався, заклавши пальцем сторінку книги, що тримав в руках. В легкому костюмі і сорочці з розстебнутим комірцем, охайно зачесаний і такий самовдоволений, що я в ту ж мить зрозуміла: він мене впізнав.

— Просимо вибачення, — Євка поряд розпливлась в чудовій і сонцесяйній посмішці. — Ми в коридорі мало не вбились, Ілона — це Ілона, до речі, — вона ногу підвернула, і не могла йти, тому довелось чекати, доки подіє знеболювальне…

— Бідолашна Ілона! — я виразно чула в його голосі зовсім не приховане знущання. — Бондар? Так?

Я лише мовчки кивнула, зітхнувши. Це його уточнення немов кричало, що вміст моєї сумочки він вивчив ретельно. Єва ж, не здогадуючись, в якій я халепі, закивала, мов фігурка на панелі приладів в авто, радіючи, що наша хитрість вдалась.

Шевченко жестом дозволив нам сісти і продовжив свій спуск униз сходами авдиторії, тихим спокійним голосм продовжуючи лекцію про словотворення, яку ми перебили. але я не вслухалась в його слова.

— Це кабзда! — гарячково зашепотіла я Єві на вухо, щойно ми впали на лави. — Це навіть не кабзда, це кабздець!

— Ілонка, ти ж філолог! — озвалась пошепки подруга. — Що за сленг?

— Ти не розумієш! — мій голос мало не свистів. — Цей Шевченко… Це я йому тачку розмалювала!

— Попандос! — видихнула Єва, навть не намагаючись втримати щелепу на мвсці.

І я, чесно кажучи, була з нею згодна на усі сто відсотків…

Додавайте книгу в бібліотеку, щоб не загубити, адже попереду найцікавіше!