Тихого вечора!

Запрошую до оновлення історії Каті та Андрія.

Андрій стоїть за кілька кроків. Дивиться прямо на мене. Але уже без тієї холодної стриманості, що була в кабінеті.

— Кать, нам потрібно поговорити, — надто впевнено заявляє.

— Нам немає про, що говорити, Андрію Станіславовичу, — одразу відрізаю.

— Є, Катерино Вікторівно.

Його голос спокійний, але в ньому відчувається напруга.

— Все, що потрібно було — ми обговорили, — холодно відповідаю. Не хочу привертати до себе зайвої уваги, тому поводжуся холодно та стримано.

Я вже збираюся піти, але він робить крок мені назустріч.

— Ти серйозно, Катю? Навіщо ти зараз робиш вигляд, ніби між нами нічого не було? — його голос звучить тихо, але я вперто не хочу аби це почув іще хтось.

Книга тут...

Приємного читання!