Минуле ніколи не зникає…

Минуле ніколи не зникає… воно живе у дотиках, поглядах і тих моментах, які неможливо стерти.

Ця глава — про пристрасть, яка не згасає ?
Про спогади, що болять… але водночас дають надію ?
І про шанс, який буває лише один.

Майя і Мартін — коли почуття говорять гучніше за слова.
Луїс і Анна — коли між “було” і “може бути знову” лише один крок… або одна помилка.

Чи можна пробачити зраду?
Чи достатньо одного поцілунку, щоб повернути кохання?
І чи справді минуле — це те, що варто відпустити?

? Іноді саме спогади нагадують нам, ким ми є… і кого насправді кохаємо.

 

https://booknet.ua/reader/kodove-slovo-xochu-b448257?c=4979811

 

4 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Яна Тарасевич
30.03.2026, 17:44:17

Минуле - це частина нас. Без минулого ми втрачаємо себе. Воно завжди поруч, переслідування у думках, з'являтися в обличчях перехожих та знайомих, сниться і ніби інколи оживає.
Всі теми, які пов'язані з минулим вартість на увагу. Дякую за таку історію❣️ Є над чим подумати

avatar
Міла Шан
30.03.2026, 17:42:08

(⁠๑⁠♡⁠⌓⁠♡⁠๑⁠)

avatar
Стасія Мун
30.03.2026, 17:28:44

❤️❤️❤️

avatar
Ася Кас
30.03.2026, 16:57:33

❣️❣️❣️

Olena I
30.03.2026, 16:58:05

Ася Кас, ❣️❣️❣️

Інші блоги
12 типів майже нормальних письменників
Письменник – це не “творча особистість”. Це людина з небезпечно викривленим способом сприймати реальність. Є старий побутовий штамп: письменник – це такий підозрілий персонаж, який о другій ночі дивиться в
✨ Дякую за віджет на головній! ✨
Всім привітики. Моя книга Барбі для Мажора потрапила у "Набирають популярність". Дякую! Це така радість! ☺️ Безмежно вдячна кожному з вас за те, що читаєте мою книгу, ставите вподобайки й залишаєте коментарі.
Я вже придумала назву нової книги!
Вітаю, мої неперевершені ♥ Ну що ж, вже 5 квітня вийде пролог моєї нової книги, яка обіцяє бути настільки ж психологічно гострою, як і гарячою — "Кохати двох не гріх" ___________________________________________ Сергій виріс
Тихі слова, гострі дотики
Є миті, коли хтось стоїть занадто близько. Не для ніжності. Для контролю. Ось один із них. "Його голос був м’яким. Його рука – ні. І в ту мить я зрозуміла: найнебезпечніші
Коли історія веде тебе...
Іноді мені здається… що це не я пишу книгу. А вона веде мене. Крізь сцени. Через емоції. Через вибори, які не завжди прості. Я просто йду за героями. Слухаю. Дивлюсь, як вони поводяться, що відчувають, де ламаються…
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше