Глава 21. Гарні спогади про колишню

Мартін ніс на плечі Майю довгим коридором комплексу з неймовірно широкою посмішкою. Майя сміялася.
-    Мені лоскотно – промовила вона поправляючи пасма волосся.
-    Ти – він зупинився та легенько ляснув її по сідниці – знов мене зваблювала.
-    То твоє покарання – з посмішкою промовила Майя.
-    Міс Лоренс, тримай руки на декольте інакше те, що ми у коридорі мене не зупине – його очі блищали.
    Майя прикрила рукою піджак. Кожен його крок як виклик для неї. Дівчина знала, що зараз він знов буде показувати свої бажання. Вона помітила в початку коридору Луїса який йшов до себе. Він лише посміхнувся. Ця картина нагадала його самого з Анною. 
-    Майя Лоренс – промов Мартін майже пошепки і закрив двері кімнати – я тебе так хочу що ти собі навіть уявити не зможеш.
-    А я – Він опустив її на ноги і притиск до стіни – готова до усього – Майя розстібнула піджак і відкинула його – готова до усього що містер Гарсія може мені запропонувати.
    Мартін не мав сили стримуватися тому одразу накрив її губи своїми. Він підхопив її на руки та поніс до ліжка. Вони насолоджувалися один одним.
    Тим часом Луїс вдягнув спортивний костюм і вирішив пройтися. Луїс вийшов на терасу де сиділа Анна з Марією. Він згадав, як колись вони багато гуляли разом. Але її зрада знищила все живе в ньому. Давід вийшов і побачив що Луїс спостерігає за дівчатами. Він підійшов до нього.
-    Знаєш друже, вона ж і досі кохає тебе – промовив Давід без будь якої зайвої думки.
-    Знаєш, - Луїс хотів трохи виговоритися – вона колись зі мною гуляла лісом, та розповідала про мрію. Анна мріяла про весілля у лісі. А я перед її зрадою збирався зробити пропозицію у лісі. Навіть усе підготував.
-    Подумай – Давід похлопав чоловіка по плечу – інколи навіть зрада не може знищити кохання. 
    Луїс задумався. Він розумів, що помилки роблять усі. І тому вирішив покликати Анну на розмову. Марія побачила Давіда та посміхнулася. За ним йшов Луїс.
-    Анна – промовив він – пішли пройдемося.
-    Я? – дівчина трохи не очікувала.
-    Так.
    Марія підштовхнула Анну, щоб та довго не думала. Дівчина підвелася з диванчику і пішла за Луїсом. Перші хвилин двадцять вони мовчали. Анна боялася спитати, а Луїс не знав як почати. Коли вони дійшли до оранжереї Анна зупинилася. 
-    Колись – почала вона – біля схожої оранжереї ти запропонував мені зустрічатися. Це був липень.
-    Так – Луїс почав згадувати – йшов дощ. Ми йшли з бібліотеки через невеличку вуличку у Лондоні.  І в оранжереї сховалися від зливи.
-    Так. Тоді – Анна відчула сльози о витерла їх – ти вперше поцілував мене. Два роки дружби….
-    Так. Дружби та навчання. Знаєш – Луїс говорив відверто – ти мене змінила тоді. Батько.
-    Я чула що він повернувся – Анна була засмучена – мені шкода.
-    Не варто. Зараз у мене з ним чудові відносини. Він не любив тебе, а не мене. 
    Анна не очікувала такої прямоти, адже раніше Луїс завжди говорив що його батько просто не любить його, тому не визнає їх відносини. 
-    У нас було багато гарного. Наші подорожі.
-    Анно, я тебе кохав так – Луїс встав притул до неї – що пам’ятаю кожен поцілунок з тобою. До сих пір. То як я можу вибачити що ти була з ним?
    У Анни перехопило подих. Він був на відстані одного вдиху. Так близько, як коли вони були разом. Вона боялася підіймати погляд на нього. Він би зрозумів по очах, як сильно вона сумує за ним. Як бажає його. Ще більше ніж раніше. І як кохає.
-    Я теж – вона важко дихала – пам’ятаю все. 
-    Ти – він посміхнувся і притягнув дівчину за талію до себе – маєш лише один шанс вибачитися так. Щоб я повірив тобі.
-    Я? – Анна не мала слів, як Луїс її поцілував. Пристрасно. Жадібно. Він вклав у поцілунок усі свої сумніви і бажання бути з нею. 
    Марія з Давідом як раз йшли до оранжереї і побачили цю картину. Вони вирішили не заважати і пішли у зворотному напрямку.
-    Любий, - промовила Марія Давіду – а я б хотіла щоб вони були разом. Вони раніше були такими щасливими.
-    Ти така мила – Давід обійняв її – навіть коли говориш про інших. 
-    Ми з тобою, - Марія посміхнулася – тут мабуть єдині хто майже з початку такі спокійні.
-    А Гарсія? – Давід засміявся.
-    Він як полум’я пристрасті. Він тут лише заради Майї. 
-    Це так. Завтра наша остання вечеря у Синдикаті. І я б хотів щоб після – Давід намагався підібрати слова.
-    Ми – Марія охопила шию чоловіка руками – будемо разом – та поцілувала його.
    Так. Саме їх пара була найспокійніша у проекті Синдикату. Вона хоч і була старша трохи, але разом вони забували про увесь світ навколо них. 
    Майя з Мартіном приймали душ, як їй прийшло повідомлення на телефон. Це був Джин: 

    « Дорога міс Лоренс, так як ви використали лише 1 побажання від Джина, я б хотів втілити вашу мрію і організувати показ для вашої матері. Дякуємо що ви з нами. » 

    Майя вдягла халат, поки Мартін досушував волосся та сіла біля ліжка. Вона прочитала повідомлення і застигла. Мартін побачив її стан та сів поруч.
-    Що сталося? – спитав стурбовано він.
-    Тут – вона показала повідомлення. – Це і правда моя мрія. Мама так багато працювала. І її ескізи … 
-    Люба моя, - Мартін обійняв її – що твоя мама, що ти, заслуговуєте на те, щоб ваші мрії здійснювалися.
    Майя обняла його і заснула у обіймах чоловіка, який став її щитом у світі кохання. Вона не була більше щасливішою ніж зараз.
    Луїс відступив від Анни. Він дивився в її очі. На його губах був смак її губ та кави, яку вона пила з Марією.
-    Тільки один шанс – він говорив дуже твердо – наступного не буде.
-     Добре – мовила Анна і притягла його для поцілунку. – Ти не пошкодуєш.
    Луїс обійняв її. Вона – єдине кохання його життя. Все, щоб він не робив, не допомогло її забути. Спогади про неї. А тепер вона тут, в його обіймах. Поруч з ним.