Така собі зустріч матері з сином вийшла((

Трохи привівши себе до ладу, виходжу з підсобки й наштовхуюся на Єгора. Наче мені мало було на сьогодні потрясінь!

— Єгоре! — скрикую я, налетівши на могутні груди молодого чоловіка. — Ти впізнав мене? Я…

— Впізнав… — холодно відповідає він. І цідить крізь зуби, не залишаючи сумнівів у тому, що йому відомо все: — Ви — Діана Бернц. У дівоцтві — Тагурова. Багата зозуля, яка кинула свого сина. Спочатку в пологовому будинку, а потім у притулку…

— Пробач, синку. Але все не зовсім так, як ти думаєш… — намагаюся виправдатися, та голос мене підводить, зриваючись на зрадливе тремтіння.

— Що саме не так? Ви не залишили новонародженого на піклування молодого батька й не вийшли заміж за багатого бізнесмена? Чи ви забрали дитину з дитячого будинку, коли його батько, бабуся та дідусь загинули в автокатастрофі? І не називайте мене «синку»! Ви не маєте на це жодного права!

Єгор стискає щелепи так що на його гарному обличчі гуляють жовна. Бачу, як стискаються його кулаки. На мить мені стає по-справжньому страшно, що він може зірватися та вдарити. Але Єгор опановує себе.

— Не знаю, як ви сюди потрапили, але прошу вас покинути цей дім і не псувати нам свято!