Він заповнював собою простір. Від нього пахло конем, порохом і неприборканою силою. Його каптан кольору запеклої крові був припорошений дорожнім пилом — вияв зневаги до етикету нашого палацу. Коли він простягнув свою мозолисту, зі шрамами руку, я ледь не відсахнулася. Його хватка була миттєвою і залізною, золото браслетів врізалося в мою шкіру. "Ти — ціна, яку я погодився прийняти, щоб не спалити це місто дотла," — прошепотів він. У його очах була темрява, така ж глибока, як прірва. І в цій темряві я вперше побачила своє відображення... з вогнем ненависті, який він оцінив посмішкою. Історія починається...