Про білу сукню королеви Марії Стюарт.

Зараз, паралельно з дарк-романом, я пишу книгу «Корона Шотландії для лорда Босвелла», головний герой якої – Джеймс Гепберн, лорд Босвелл, адмірал, чорнокнижник, авантюрист, такий типовий «владний герой», який став третім чоловіком Марії Стюарт і втягнув її у злочинну справу, через яку вона спочатку втратила корону, а згодом ситуація дійшла до того, що вона втратила й голову.

Якщо вам цікаво, як розвивалася ця історія, запрошую сюди.

А зараз хочу розповісти про те, як Марія Стюарт одружилася у жалобному вбрання і зробила це модним!  Настільки модним, що і зараз наречені на весіллі вдягаються в біле.

Як сталося, що вона започаткувала моду на білі весільні сукні? І головне – чому у давнину білий колір вважався жалобним?

А почалося все у Стародавньому Римі, де чоловіки звичайно вбиралися у білі тоги, а колір жалоби для них був чорний або темно-сірий. Зате жінки носили найрізноманітніші туніки:  небесно-блакитні, кольору морської хвилі, насичено-сині, рожеві, кармазинові, багряні, шафранові, помаранчеві, лілово-блакитні аметистові, ніжно-рожеві мигдальні, блідо-жовті кольору свічок, зеленаво-брунатні – кольору жолудя, кольору слонової кістки і кедрової кори, сіро-блакитні голубині і сизо-сірі – кольору журавлиного пера, лимонні, персикові, смарагдові, виноградові, фіалкові, гіацинтові, кольору ніжно-зелених бруньок і засохлої трави, кольору павичевого хвоста і вареної креветки, кольору котячого ока і зміїної крові, яскраво-рожеві кольору світанку і сріблясто-фіолетові кольору сутінків... І серед усієї цієї різноманітної роскоші прості білі туніки здавалися патриціанкам занадто простими. Невиразними. Нецікавими. Ніякими. Без кольору. Його носили лише весталки – жриці богині Вести, які були зобов’язані зберігати дівочу цноту. А ще у білий колір вдягалися вдови, щоб показати, що відмовляються від радощів життя.

Коли впав Рим, ця традиція ще зберігалася у Галлії, яка у наступні віки перетворювалася з колишньої римської провінції у королівство франків, а потім – у прекрасну Францію. Фіолетовий колір (римські імператори носили пурпурні та фіолетові мантії, а іншим забороняли носити одяг такого кольору) став королівським. І не просто королівським, а кольором жалоби королів. Він так гарно комбінувався з чорним! А королеви після смерті чоловіка вдягалися в біле, як оті давньоримські патриціанки. У Франції навіть з’явився вираз «біла королева», який означав «королева-вдова».

Марія Стюарт відома як королева Шотландії. Це було її власне королівство, яке вона успадкувала від батька, короля Якова П’ятого, який помер, коли дівчинці було лише вісім днів. Коли її коронували, то в церкву внесли дві подушки однакового розміру. На одній лежала корона Шотландії, а на іншій – маленька королева у гаптованих золотом пелюшках. Вона була королевою завжди, скільки пам’ятала себе. Іншого життя Марія не знала.

Але, окрім Шотландії, вона ще була королевою Франції, через шлюб з королем Франциском ІІ. Правда, дуже недовго, трохи більше року, з 1559 до 1560. А потім юний та слабкий Франциск  захворів і помер, у ніжному віці 16 років. Марії Стюарт було тоді 18.

Дітей у занадто молодої пари не народилося. Наступним королем Франції став молодший брат покійного, Карл IX. А Марія Стюарт, як королева-вдова стала носити біле вбрання і біле покривало. Правда, білим кольором вона не обмежувалася. Їй теж подобалося вдягатися в чорне з білим.

          (Королева Марія Стюарт у жалобному вбранні. Портрет Ф.Клуе)

              (Це теж Марія Стюарт, вже трохи старша)

Вона була змушена повернутися у своє власне королівство – Шотландію. Хоч і не хотіла, бо у Франції жила з пяти років, а тому знала і любила ту країну краще, ніж рідну батьківщину.

Через деякий час Марія трохи обжилася у Шотландії, ввела там нові звички – свята, схожі на французькі і таке інше. І вирішила одружитися вдруге. Женихи, звісно, ставали в чергу за такою ласою, коронованою нареченою і ледве не влаштовували щось схоже на конкурс чоловічої краси. Вона вибрала юного красунчика, свого родича з роду Стюартів, – лорда Дарнлі.

Вступаючи в новий шлюб, Марія Стюарт переставала бути королевою-вдовою Франції. Тож вона, кому так подобалися свята та символічні жести, вирішила у день весілля востаннє вдягнутися «білою королевою». У білому вбранні і білому покривалі вона одружувалася з лордом Дарнлі. Той шлюб буде недовгим та нещасливим, але то вже інша історія.

   (Це Марія Стюарт через кілька років, ближче до другого шлюбу)

Потім, вже в романтичному XIX столітті, образ Марії Стюарт став дуже популярним. Про неї писали книги, малювали картини, показували вистави... Ах, ця королева, яка так палко кохала і ненавиділа! Яка через кохання не раз втрачала голову у переносному змісті, аж поки не втратила її у прямому. Ах, це червоне вбрання, у якому вона зійшла на ешафот! Ах, ця біла сукня з довжелезним білим, напівпрозорим покривалом, у якій вона одружувалася... Це ж так гарно і романтично!... І дівчата, які хотіли показати усім, які вони романтичні та ніжні, одружувалися у білому, щоб бути схожими на Марію Стюарт.

А через кілька років це стало традицією. Особливо після того, як інша королева, Вікторія, яка була прямим нащадком Марії Стюарт, теж вдягла на весілля білу сукню, та ще й додала до неї віночок з квітів.  

(А це королева Вікторія, яка додала до білої сукні віночок, який теж став традиційним).

Після Вікторії біла сукня стала вже не просто модою, яка часто міняється, а традицією, яка незмінна. 

З тих пір наречені вдягаються в біле, начебто так завжди й було. І забулося, що для самої Марії Стюарт її біла сукня була жалобою по першому чоловіку, королю Франції.