Вриваюся на хвилі у новий жанр))

Привіт букнет))

Відразу скажу, я не новий тут автор. Три роки вже пишу фентезі і довго зарікалася, що сучасний любовний роман це зовсім не моє))

Як там кажуть? Правильно. Не зарікайся)) 

Отже, ідея є, початок є, бажання написати щось цікавеньке і без магії, драконів та ельфів теж є. Читачів поки немає майже)) Але я сподіваюсь ця легка, а місцями емоційна історія знайде своїх прихильників.))

НЕВДАХА НА ЗАРОБІТКАХ

Анотація до книги "Невдаха на заробітках"

Я приїхала на острів лише на три місяці. Хотіла заробити грошей і забути про зраду.
Приватний острів біля узбережжя Італії, розкішні маєтки, багаті господарі… і я – звичайна дівчина з купою проблем та мрією відкрити свою кондитерську.
Все було просто, поки я не зустріла його.
Самовпевнений, холодний і дратівливо привабливий.
Чоловік, який звик отримувати все... Крім мене.
Але чим більше я намагаюся триматися від нього подалі, тим сильніше ця історія затягує мене… як хвиля.
І здається, цього літа я втрачу не лише спокій.

 

– Ну все, не зависай, – подруга вириває мене з болота думок і тицяє поперед очі своїм телефоном. – Поки в нас є час, проведу тобі маленький інструктаж. Ти ж навіть не знаєш до кого їдеш. 

– До твоєї мами на роботу, – знизую плечима.

– Ага. І ще  до однієї не дуже простої та не надто скромної родини. Там є на кого подивитись, повір, – хитро всміхається. 

Я добре знаю цю її усмішку. Зазвичай після неї з Інкою трапляються дуже дивні, на мій погляд, історії.

Вона відкриває якийсь новинний сайт, де на першій світлині якраз зображена доволі велика родина. Розкішний інтер'єр і всі у стильному одязі в сіро синіх тонах з деякими білими елементами. Першою в очі кидається ідеальність. Вилизана ідеальність в усьому – у невимушених позах, блиску дорогих аксесуарів, у посмішках на мільйон, зачісках та поглядах. Такі люди – вони як боги для мене. Не в плані святості, а через їхню недоступність. Я знаю, що вони десь є… існують. Живуть своє ідеальне життя, але ми з ними у різних світах знаходимось. У різних реальностях. 

– Дивись, – вказує на статечного чоловіка з вже сивуватими скронями, але все ще доволі привабливим обличчям. Він стоїть прямо, руки в кишенях на зап'ясті виблискує годинник, певно ціною з десяток моїх квартир. – Це сам Орест Яровий. Батько великого сімейства та власник… ееем… не буду перераховувати. Сама знаєш.

– Десь колись його я вже бачила, – говорю задумливо. 

– Загалом, в них немає своїх соцмереж, – продовжує інструктаж Інка. – Такі люди не ведуть їх, звісно ж, – зі знанням справи закочує очі. – Але буквально недавно Орест давав велике інтерв'ю стосовно своїх корпорацій, окремих бізнес-проєктів, благодійних фондів, ним заснованих, і всякої нісенітниці нецікавої та головне, що там було це якраз фотосесія його родини, – хижо всміхається подруга. 

– Тільки не кажи мені, що ти примітила для себе когось з них, – з острахом вказую на певно що синів цього Ореста. – Ін, будь ласка. Це закінчиться погано. 

– Тоді не буду казати, – говорить і, коли я повільно переводжу на неї повен засудження погляд,  сміється вголос. 

– Ти така правильна, Ніко, я ж жартую. Звісно в мене є деякі ідейки стосовно цих красунчиків, але нічого серйозного, не хвилюйся, – підморгує змовницьки. – Продовжимо. Отже, біля Ореста його дружина – Дарина Ярова. Ця жінка, щоб ти розуміла, народила четверо дітей і її вже добре за п'ятдесят. Бачиш які чудеса роблять великі гроші?

Вона вказала на дуже привабливу блондинку, якій я б і справді більше ніж сорок й не дала б. Розкішна фігура, обличчя без видимих зморшків і красиві блакитні очі. Королева поруч з королем. Вона стоїть біля дивану, тримаючи руки на плечах одного зі своїх синів. 

– Цей наймолодший в родині, йому лиш двадцять три роки. І я насправді оце теж вперше його тут побачила. Інтроверт, мабуть. Звати Владислав, – Інка вказує саме на нього. – Якийсь він ніби не з їхньої родини. Переляканий немов, – кривиться Інка.

Хлопець дійсно має дещо наляканий погляд, хоч поза його розслаблена. В них усіх темне волосся, крім самої Дарини.

– Біля нього на два роки старший брат Святослав. Шибайголова, ну ти тільки глянь на цю усмішку Казанови.

Я дивлюся на усмішку подруги й розумію хто тут кандидат на літню інтрижку. 

– Біля батька стоїть їхня донька. До речі вкінці літа в неї весілля буде на острові. Але про це згодом. Вона найстарша з дітей – Ярослава Ярова. Скажи звучить? 

– Звучить, – говорю поки мій погляд зупиняється не на доньці, а на ще одному сині, котрий стоїть, склавши поперед себе руки, між сестрою і матір'ю. Які в нього холодні блакитні очі…

– А це Мир, – помічає мій інтерес Інка. – Мирослав Яровий, двадцять сім років, найгарніший серед них. Правда ж? 

– Небезпечний, – шепочу раніше, ніж усвідомлюю, що я це вголос сказала.

Запрошую всіх на хвилі мого експерименту!