Вітаю, друзі!

Новий розділ уже на сайті!

За традицією: статичний колаж подаю нижче, анімований уже у моїх reels

Асмодей вийшов надвір. Прохолодне нічне повітря наповнювало легені і від того виникало якесь дивне відчуття спокою. Вестибюль тиснув на нього, присутність людей була нестерпна, а надто коли вони звертали свою увагу на демона. Князь Безодні мав особливу ауру, що слабко впливала на демонів чи занепалих, проте гарно читалась людьми. Вона змушувала їх бажати, відчувати найпотаємніші, найпристрасніші бажання власного тіла.

Вівіка, вбрана у чорну мереживну сукню до підлоги, всілась за барний стілець, поклавши ногу на ногу. Мереживо відступило, відкриваючи спокусливе стегно, детектив з силою відвів погляд, раптово відчуваючи спрагу. Вона це помітила.

– Габбі? – кивнула вона. – Що ти тут забув?

– Прийшов сказати «привіт».

– Що ж, привіт, – всміхнулась вона, повертаючись до бармена. – Таю, сонечко, зроби віскі сауер, будь ласка.

Вівіка окинула поглядом Торнтона.

– Чого ти вкляк? – спитала вона його. – Питай.

Есті заплющила очі, вистукуючи ритм по стійці мікрофона. Тоді вступила, тягнучи потрібну ноту.

Голос лунав порожньою залою, у клубі було темно, лише світло над сценою огортало Есті. Це створювало особливу камерність, неначе у залі геть нікого не було. В цілому, о такій годині клуб лише готувався приймати гостей, та все одно тут бродили працівники закладу, що змінювали декорації та ставили столики.

– Вважаєш мене загадковою?

– Скажімо так: тебе дуже важко читати, – темні очі впивались у неї, та Вівіка чомусь анітрохи на це не зважала.

– Сприймай це як унікальне іншомовне видання, – знизала плечима вона.

Джим не зводив з неї очей, а тоді неочікувано для себе ледь тихо мовив:

– Я б хотів вивчити цю мову.

Очі Вівіки зблиснули:

– Успіхів тобі з цим.

Вони обмінялись усмішками, келихи дзенькнули. 

Щойно пісня завершилась почулись самотні плескання в долоні. Естефанія затамувала подих.

– Як завжди неймовірно! – захопливо видихнув Томас.

Дівчина повільно спустилась зі сцени. Томмі розвів руки. Есті пірнула у його обійми. Легкий цитрусовий аромат його парфумів завжди викликав у неї відчуття спокою. Томас був оазисом затишку і комфорту. За це вона його цінувала найбільше. Бо у сповненому хвилювань та небезпек світі, такі люди були на вагу золота.

І бонусний візуал)

Есті всміхнулась, взявши Томаса за руку. Вони залишили залу, дівчина відчувала на собі колючий погляд незнайомця. До останнього змушувала себе не дивитись у затінений куточок клубу, та все ж не втрималась. Його очі неначе сяяли, проганяючи пітьму. А вичікувальний, сповнений жаги погляд, враз викликав мурахи тілом. Хто він такий? І що йому треба? І чому, попри всі ці запитання вона так прагне його присутності?

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨

❣️Мій інстаграм

❣️Мій фейсбук

❣️Мій пінтерест

❣️Мій тредс

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️